Archive for the ‘Налоги и сборы’ Category

Щодо тимчасового ввезення автомобілів

Останнім часом з’явилася велика пропозиція автомобілів з Європи за низькими цінами без розмитнення.
Відповідно до ч.1 ст.380 Митого Кодексу (МК) України тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов’язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом. Частиною другою ст.380 МК України встановлено, що транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом Х цього Кодексу. Частиною четвертою ст.380 МК України тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб.

Отже, громадянин-нерезидент має право тимчасово – до одного року – ввезти на митну територію України транспортний засіб особистого користування без розмитнення.

24.03.2004 року держава Україна приєдналася до Конвенції про тимчасове ввезення («Стамбульска конвенція»). На підставі частини 3 статті 1 МК України якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом та іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору України. Спеціальним розділом Конвенції є додаток С – «Додаток щодо транспортних засобів». Цим додатком, зокрема ст.1, встановлено, що “приватне використання” означає перевезення особою виключно для особистих потреб, за винятком будь-якого комерційного використання. Статтею 5 вказаного додатку зазначено, що для того, щоб можна було скористатись правами на пільги, що надаються цим Додатком, транспортні засоби приватного використання повинні бути зареєстрованими на території, яка не є територією тимчасового ввезення, на ім’я особи, яка зареєстрована або постійно проживає за межами території тимчасового ввезення, і ввозитись та використовуватись особами, які постійно проживають на такій території. В той же час, стаття 7 Додатку встановлює, що незважаючи на положення статті 5 цього Додатку, транспортні засоби приватного використання можуть використовуватись третіми особами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення. Пунктом 2.1 Правил дорожнього руху встановлено: Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної Гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв’язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту — технічний талон); в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків і (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв — дозвіл, виданий Державтоінспекцією МВС; г) на маршрутних транспортних засобах — схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, — документацію відповідно до вимог спеціальних правил; ґ) поліс (сертифікат) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення); Крім того, п.2.2 Правил дорожнього руху зазначено: Власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Таким чином, транспортним засобом, який: 1. належить особі-нерезиденту і зареєстрований відповідним чином у країні його громадянства, 2. ввезений цим нерезидентом тимчасово до одного року на митну територію України, – може абсолютно правомірно керувати особа-резидент України, за умови наявності відповідного застереження («має право керувати такий-то») у технічному паспорті автомобіля або належної довіреності на право керування ним.

Виключні підстави зупинення поліцейським транспортного засобу встановлено ч.1 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію»: Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі:

  1. якщо водій порушив Правила дорожнього руху;
  2. якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;
  3. якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об’єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;
  4. якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;
  5. якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;
  6. якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;
  7. якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;
  8. якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;
  9. порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв.

Виключні підстави обмеження пересування особи чи транспортного засобу або фактичного володіння річчю встановлені статтею 37 Закону України «Про національну поліцію»: поліцейський може тимчасово обмежити фактичне володіння річчю або пересування транспортного засобу для запобігання небезпеці, якщо є достатні підстави вважати, що річ або транспортний засіб можуть бути використані особою з метою посягання на своє життя і здоров’я або на життя чи здоров’я іншої людини, або пошкодження чужої речі. На вимогу особи поліцейський зобов’язаний повідомити про причини застосування ним відповідних заходів. Обмеження фактичного володіння річчю здійснюється на підставах та в порядку, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення. Таким чином, зупинення поліцейським транспортного засобу на підставі того, що такий засіб обладнано номерними знаками іншої держави, з метою перевірки правомірності перебування такого транспортного засобу на митній території України (за умови відсутності постанови органу доходів і зборів щодо порушення митних правил) – є неправомірним. За наявності постанови органу доходів і зборів щодо порушення митних правил поліцейський має право провести адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, не більше ніж на три години (ст.263 КУпАП). Оскільки правомірне керування транспортним засобом на підстави належного дозволу його власника не є адміністративним правопорушенням – затримання водія такого автомобіля є протиправним.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що наразі в Україні є всі достатні правові підстави керувати громадянину-резиденту на підставі довіреності або запису у технічному паспорті автомобілем, який громадянин-нерезидент тимчасово до одного року ввіз на митну територію України. В той же час, низька правова культура (а частіше – вперте небажання приймати закон) правоохоронців найближчим часом створюватиме проблеми таким водіям, адже оскарження незаконних дій і повернення незаконно вилученого транспортного засобу може тривати місяцями.

Роз’яснення Фіскальної служби щодо ЄСВ-2015

 

26.01.2015 року Державна фіскальна служба України опублікувала роз’яснення щодо змін до порядку сплати єдиного соціального внеску.

Зокрема, зазначено наступне:

платникам, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб – підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 Закону №2464, у яких базою нарахування єдиного внеску є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб та якими у звітному році або окремому місяці звітного року не було отримано дохід (прибуток), надано право, у разі необхідності самостійно визначити базу нарахування. Тобто такі платники, за бажанням, з метою збереження собі страхового стажу у році або окремому місяці року, де не було ними отримано дохід (прибуток) можуть самостійно, у разі необхідності, визначити базу нарахування єдиного внеску. В такому випадку сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску та більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску. Дана норма буде застосовуватися до доходу (прибутку) за 2015 рік Однак, з цього роз’яснення не зовсім зрозуміло – “В такому випадку” – це в разі відсутності доходів чи у разі самостійного визначення бази нарахування збору.

Застосування податкової соціальної пільги при справлянні військового збору

Згідно п.164.2.1 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Відповідно до ст.169 ПК України ¬ з урахуванням норм абзацу першого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, – для будь-якого платника податку.

Таким чином, за наявності підстав до застосування податкової соціальної пільги, сума місячного оподатковуваного доходу зменшується на розмір такої пільги.

Згідно п. 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПК України тимчасово, до 1 січня 2015 року, встановлюється військовий збір.
Відповідно по п.п1.1.-1.3 платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об’єктом оподаткування збором є доходи у формі заробітної плати. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об’єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Оскільки військовий збір встановлений нормами ПК України, а не окремим законом, він входить до системи оподаткування, яка регулюється саме ПК України.

Крім того, “Відповідно до п.п. 1.4 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами і доповненнями (далі – ПКУ) нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюється у порядку, встановленому ст. 168 ПКУ для податку на доходи фізичних осіб, за ставкою, визначеною п.п. 1.3 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу XX ПКУ (1,5 відсотка від об’єкта оподаткування).” Тобто, порядок нарахування військового збору такий самий, як і порядок нарахування НДФЛ, тільки ставка інша. Раз до ПДФО застосовується ПСП, то вона застосовується й до військового збору!

Таким чином, нарахування військового збору проводиться із суми місячного оподатковуваного доходу, зменшеного на розмір податкової соціальної пільги.

Списання заборгованності по податках та зборах

Народним депутатом України Кожем`якіним А.А. внесено до Верховної Ради України законопроект №4838 від 12.05.2014 “Про списання заборгованості зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) суб’єктів малого і середнього бізнесу”.

Зокрема, данним законопроектом передбачається списати з суб’єктів малого і середнього бізнесу суми заборгованості зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) до бюджетів усіх рівнів, Пенсійного фонду України і Фонду соціального страхування України, в тому числі реструктурованої відповідно до чинного законодавства, з урахуванням сум заборгованості зі сплати пені, штрафних та фінансових санкцій, нарахованих відповідно до законодавства, за станом на 1 січня 2014 року.

Наразі залишається відкритим питання нормативного визначення термінів “суб’єктів малого і середнього бізнесу” – адже на даний час жоден закон такого терміну не визначає.

Деякі аспекти судового оскарження вимог про сплату недоїмок з ЄСВ

Деякі питання,  які виникають під час судових розглядів справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів, уповноважених законом адмініструвати збір та облік єдиного соціального внеску.

На даний час в Україні склалася певна практика розгляду адміністративними судами справ у спірних відносинах між органами Пенсійного фонду України та фізичними особами-підприємцями, що перебувають на спрощеній системі оподаткування, – в частині сплати єдиного соціального внеску.

Враховуючи, що відповідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з проведенням адміністративної реформи»  з 01.10.2013 року адміністратором єдиного соціального внеску є Міністерство доходів і зборів України, в подальшому такий орган називатимемо Адміністратором.

Отже, відповідно до абзацу 8 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон) у разі, якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

В той же час, абзацом 10 зазначеної частини статті закону встановлено, що У випадках, зазначених в абзаці дев’ятому цієї частини, орган доходів і зборів також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. При цьому заходи досудового врегулювання спорів, передбачені законом, не застосовуються.

Таким чином, Законом надано Адміністратору право вибору одного з двох заходів впливу та стягнення недоїмок зі сплати єдиного соціального внеску:

  1. Надсилання вимоги про сплату недоїмки як виконавчого документу безпосередньо до підрозділу державної виконавчої служби.
  2. Звернення до суду.

Застосування обох заходів одночасно або почергово – не передбачено.

Оскільки судові розгляди зазвичай є довготривалими та потребують ретельної підготовки, Адміністратор зазвичай обирає найшвидший та найпростіший шлях – направлення вимоги про сплату недоїмки до державної виконавчої служби (ДВС).

Відповідно до ст.25 Закону такий захід Адміністратор має право застосувати лише після того, як вимога була направлена платнику ЄСВ і або не була сплачена, або не була оскаржена останнім у встановлений законом 10-денний термін з дня отримання такої вимоги.

Отже, після складання вимоги про сплату недоїмки Адміністратор повинен направити її рекомендованим листом боржнику – платнику ЄСВ.

Далі починається саме цікаве.

Відповідно до п.8.1. Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого місця її знаходження з повідомленням про вручення за порядком оформлення зазначених поштових відправлень, установленим Кабінетом Міністрів України.

Якщо страхувальник на день надсилання йому органом Пенсійного фонду вимоги не повідомив в установленому порядку про зміну місцезнаходження (місця проживання), вимога вважається належним чином врученою навіть у разі її повернення як такої, що не знайшла адресата.

У разі коли неможливо вручити страхувальнику вимогу поштою у зв’язку з його відсутністю за місцезнаходженням (відсутністю службових осіб страхувальника за його місцезнаходженням), відмовою службових осіб страхувальника прийняти вимогу, вимога вважається врученою страхувальнику у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Таким чином, навіть якщо боржник не отримав вимоги (з різних причин), але на зворотному повідомленні УДППЗ «Укрпошта» зазначена будь-яка причина невручення кореспонденції – Адміністратор має підставу вважати, що вимога є врученою датою складання зворотного повідомлення. Від цієї дати протягом 10 днів Адміністратор чекає, доки боржник сплатить або оскаржить фактично неотриману ним вимогу, – і застосовує зазначені вище заходи впливу та стягнення.

В результаті, платник ЄСВ отримує виклик до підрозділу державної виконавчої служби, навіть гадки не маючи про існування вимоги про сплату ним недоїмки із єдиного соціального внеску.

Оскаржувати дії або рішення підрозділів ДВС не має жодного сенсу – вони мають всі законні підстави відкрити провадження за вимогою, а той факт, що боржник не бачив цієї вимоги і не знає про її існування – не є підставою для закриття виконавчого провадження.

Судова практика свідчить про те, що оскарження платниками ЄСВ незаконних дій Адміністратора щодо направлення до ДВС вимоги, з якою платник не був ознайомлений, виключно на підставі позбавлення можливості її оскарження внаслідок неотримання – є безперпесктивним внаслідок вказаного вище п.8.1 Інструкції.

Однак, є інший, дієвий механізм протидії таким нахабним діянням Адміністратора. Чому нахабним? Так, він діє законно. Але чи сумлінно?

Отже, сам інструмент.

Відповідно до п. 6.3 Інструкції Пенсійного фонду України від 27.09.2010року за  № 21-5 “Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” органи Пенсійного фонду надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках:

б) якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

в) якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених підпунктами “б” та/або “в” цього пункту, вимога надсилається платникам, зазначеним у підпунктах 2.1.3 та 2.1.4 пункту 2.1 розділу II цієї Інструкціїпротягом п’ятнадцяти робочих днів, наступних за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Таким чином, якщо звітним періодом є, наприклад, квартал, то така вимога має бути направленою не пізніше приблизно 20 числа лютого, травня, серпня або листопада в залежності від наявності вихідних чи святкових днів.

Наприклад, у Постанові Донецького окружного адміністративного суду від 21.11.2013 року у справі №805/1508713-а зазначено наступне:

«Так, в повідомленні Укрпошти про вручення позивачу спірної вимоги зазначено, що вона була надіслана 21.08.2013року, що з аналізу наведених вище норм є порушенням строку надіслання фізичній особі – підприємцю вимоги про сплату недоїмки.

Таким чином, суд не може прийняти в якості доказу отримання позивачем спірної вимоги зазначене повідомлення про вручення, оскільки не можливо встановити який саме документ був надісланий контролюючим органом позивачу станом на 21.08.2013року, тоді як спірна вимога повинна бути надіслана відповідно до п. 6.3 Інструкції протягом п’ятнадцяти робочих днів, наступних за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).»

Отже, направлена Адміністратором з порушенням встановлених строків кореспонденція не може бути ідентифікованою як вимога, якщо боржник її не отримував – адже немає правових підстав вважати такі листи саме вимогами зі сплати недоїмки, що у свою чергу є підставою визнання судом таких дій Адміністратора як невиконання вимог Закону та Інструкції і в такому разі платник ЄСВ дійсно позбавлений права оскарження вимоги, яку не отримував.

В таких позовах доцільно просити суд не лише визнати протиправною діяльність Адміністратора щодо направлення до підрозділів ДВС вимоги про сплату недоїмки, а також зобов’язати Адміністратора відкликати таку вимогу з ДВС – з метою закриття виконавчого провадження.

У випадку нарахування штрафних санкцій чи пені по таких вимогах – слід також просити суд скасувати такі рішення Адміністратора.

Кримінальна відповідальність за несплату ЄСВ

Народні депутати пропонують запровадити кримінальну відповідальність за несплату ЄСВ.

Так, у парламенті ще в травні 2013 року народним депутатом Олійником В.М. було зареєстровано законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за умисне порушення порядку нарахування, обчислення або сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування або збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування – шляхом внесення до Кодексу статті 212-1.

15.10.2013 народним депутатом Кожем’якіним А.А. зареєстровано проект постанови Верховної Ради України про прийняття за основу зазначеного вище законопроекту. Таким чином, вже у найближчий час варто чекати прийняття закону в першому читанні, і, як наслідок – з відкриттям наступної сесії (з лютого 2014 року) – прийняття закону в цілому.

Тобто, замість того, щоб знизити фіскальний тиск на бізнес та зменшити ЄСВ, влада намагається наповнювати бюджет за рахунок залякування бізнесу черговими кримінальними нормами.

Важливо розуміти, що у випадку внесення таких змін до Кримінального Кодексу України, підприємцю необхідно буде доводити (що, в загалі-то, є протиріччям гарантіям ст.62 Конституції України) відсутність умислу при несвоєчасній сплаті ЄСВ.

Крім того, наявність в законопроекті ч.4 ст.212-1 КК України (звільнення від кримінальної відповідальності у випадку погашення заборгованості до відкриття кримінального провадження) дає контролюючим органам додатковий інструмент для вимагання неправомірної вигоди.

Враховуючи викладене, до набрання чинності зазначеним законопроектом, необхідно продовжувати активну діяльність щодо відстоюванню в адміністративних судах незаконності нарахування недоїмок зі сплати ЄСВ підприємцями на єдиному податку, які не мали доходу у ті чи інші періоди.

 

Реклама
Выбор языка:
Подписка на новости

Введите Ваш email:

Delivered by FeedBurner

Недавние сообщения