Опубліковано нові правила внутрішнього розпорядку в УВП

З 14.09.2018 року вступив в силу наказ Міністерства юстиції України N 2823 / 5 від 28.08.2018 року про затвердження нових Правил внутрішнього розпорядку в установах виконання покарань .

День за два: правовий висновок Верховного Суду

Отже, повний текст Постанови Верховного Суду від 29.08.2018 року в справі №663/537/17 опубліковано.
Правовий висновок щодо застосування правила “день за два” звучить так:
“Правовий висновок щодо застосування норми права, передбаченої ч. 5 ст. 72 КК України (зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання):

102. Положення ч. 5 ст. 72 КК України щодо правил зарахування попереднього ув’язнення до строку позбавлення волі чи інших видів покарань, передбачених у ч. 1 ст. 72 КК України, визначають «інші кримінально-правові наслідки діяння» у розумінні ч. 2 ст. 4 КК України.

103. Якщо особа вчинила злочин в період з 24 грудня 2015 року до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII (пряма дія Закону № 838-VIII).

104. Якщо особа вчинила злочин в період до 23 грудня 2015 року (включно), то під час зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII (зворотна дія Закону № 838-VIII як такого, який «іншим чином поліпшує становище особи» у розумінні ч. 1 ст. 5 КК України).

105. Таким чином, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII в силу як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі.

106. Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув’язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII. В такому разі Закон № 838-VIII має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону № 2046-VIII є неправильним, оскільки зворотна дія Закону № 2046-VIII як такого, що «іншим чином погіршує становище особи», відповідно до ч. 2 ст. 5 КК України не допускається.

107. Якщо особа вчинила злочин, починаючи з 21 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 2046-VIII (пряма дія Закону № 2046-VIII).”

Наш коментар: інакше кажучи, правила дії закону у часі в частині, що стосується застосування правила “день за два”, залежать не від дати судового рішення, яким це правило застосовується, а від дати скоєння злочину. Тобто, зарахування строку попереднього ув’язнення в строк покарання здійснюється за правилами, що діяли на момент скоєння злочину.

Отже, строк дії правила “день за два” не обмежується 21 червня 2017 року, якщо злочин було вчино до цієї дати, а попереднє ув’язнення тривало і після цієї дати.

Нова редакція Правил внутрішнього розпорядку в УВП (ПВР)

Згідно інформації з сайту Мінюсту – наразі розроблено нову редакцію Правил внутрішнього розпорядку в УВП (ПВР).
Станом на цей момент нова редакція ПВР офіційно не опублікована.

День за два: правовий висновок Верховного Суду

За інформацією з Фейсбук-сторінки Верховного Суду 29.08.2018 року:

“Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду були передані матеріали провадження на розгляд Великої Палати ВС на підставі ч. 5 ст. 434-1 КПК. Прийняття вказаного рішення аргументовано тим, що матеріали провадження містять виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Велика Палата Верховного Суду 29 серпня 2018 року прийняла рішення щодо застосування норми права, передбаченої ч. 5 ст. 72 КК України (зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання).

В ухваленому рішенні зазначено, що ч. 5 ст. 72 КК України про зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання є нормою матеріального кримінального права, а не кримінального процесуального права.

Вирішуючи питання про те, якою редакцією ч. 5 ст. 72 КК України необхідно застосовувати правила дії у часі закону України про кримінальну відповідальність, а не правила дії у часі кримінального процесуального закону.”

Насправді, до цього дня більшість судів вважали, що норми Загальної частини КК не є “законом про кримінальну відповідальність”. Саме в цьому і була проблема.

Одразу після опублікування вказаного судового рішення ми його прокоментуємо.

Набрали чинності зміни до КВК

28.08.2018 року набрали чинності зміни до КВК України на підставі Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання”.

Зокрема:

  • частину четверту статті 60 викласти в такій редакції: «4. Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як сімдесят п’ять відсотків загальної суми заробітку, а засудженим, які мають заборгованість за виконавчими документами, – не менш як п’ятдесят відсотків загальної суми заробітку.»
  • у статті 118:
    частину першу викласти в такій редакції:
    «1. Засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою-підприємцем або юридичною особою, для яких засудженими здійснюється виконання робіт чи надання послуг.
    Такі договори повинні бути погоджені адміністрацією колонії та містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов’язана створювати умови, що дають змогу засудженим працювати за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.»;
    частину другу доповнити абзацом першим такого змісту:
    «2. Засуджені до позбавлення волі, які мають заборгованість за виконавчими документами, зобов’язані працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії, до погашення такої заборгованості.».
  • частину другу статті 120 викласти в такій редакції:
    «2. У виправних колоніях на особовий рахунок засуджених, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці, зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як п’ятдесят відсотків нарахованого їм місячного заробітку.
    Засудженим, які мають заборгованість за виконавчими документами, незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як двадцять п’ять відсотків загальної суми заробітку.».

Отже, обов’язковою стає праця для засуджених, які мають заборгованість за виконавчими документами. Увага: саме за виконавчими документами, а не за вироком суду. Відсутність в особовій справі засудженого виконавчого документу не є підставою для обов’язкової праці, навіть якщо за вироком є обовязок відшкодування.

Пропонується збільшити строки давності для корупційних злочинів

03.04.2018 народними депутатами внесено законопроект №8218 про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо посилення ефективності боротьби із корупцією шляхом встановлення єдиного тривалого строку давності для корупційних злочинів).

Вказаним законопроектом пропонується збільшити строки давності для корупційних злочинів до 15 років.

Щодо незаконно засуджених на тимчасово окупованих територіях

27.03.2018 року народними депутатами внесено на розгляд проект Закону про правовий статус і соціальні гарантії осіб, які незаконно позбавлені волі, заручники, або засуджені на тимчасово окупованих територіях України та за її межами.
Зокрема, відповідно до вказаного проекту пропонується ввести поняття «особи, які незаконно засуджені» – особи, відносно яких у період з 20 лютого 2014 року набрав чинності вирок суду іноземної держави, за умови, що такі особи були неправомірно засуджені за недостовірними доказами вчинення кримінальних злочинів та/або за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Законопроект спрямований на соціальний і правовий захист таких осіб.
Ми стежимо за ходом розгляду даного законопроекту.

І знову день за два

23.11.2017 року до Верховної Ради внесено законопроект “про внесення змін до Кримінального та Кримінально-виконавчого кодексів України щодо пом’якшення процесу відбування покарань”.

Зокрема, пропонується частину 5 статті 72 Кримінального Кодексу України доповнити абзацом такого змісту:
«Зарахування судом строку попереднього ув’язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув’язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі, якщо така особа була засуджена за необережний злочин.»

Також важливим моментом є пропозиція щодо доповнення статті 82 Кримінального Кодексу України частино. 5 такого змісту:
«Більш м’яким покаранням вважається покарання, яке найближче за ступенем суворості від призначеного основного покарання. У разі прямої заборони на його призначення суд переходить до іншого більш м’якого покарання в порядку визначеному у ст. 51 цього Кодексу.».

У випадку прийняття такої норми стане неможливим замінити, наприклад, невідбуту частину покарання у вигляді позбавлення волі одразу виправними роботи – з початку необхідно буде замінити на обмеження волі.

Проект Закону про пенітенціарну систему

24.11.2017 групою народних депутатів зареєстровано проект закону про пенітенціарну систему. Проект має великий обсяг – 100 друкованих сторінок, з яких 48 власне закон, а решта – зміни до інших законів.
Якщо розглядати вказаний законопроект з точки зору осіб, які відбувають покарання, то кількість запропонованих змін вражає. Так, наприклад, пропонується зараховувати строк покарання у вигляді позбавлення волі (у тому числі – довічного!) за правилом “три за чотири” для тих засуджених, які працюють.
Крім того, вчергове пропонується змінити умови та порядок умовно-дострокового звільнення від відбування покарання та заміни невідбутої частини покарання більш м’яким. Зокрема, може бути внесено оціночний критерій, який беззаперечно має корупційну складову: “Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання не застосовується до засуджених, що відбувають покарання у виді обмеження волі чи позбавлення волі, та які мають високий ризик вчинення нового кримінального правопорушення, що встановлюється судом у разі подання відповідного висновку уповноваженого органу з питань пробації. ” 
Також запропоновано ряд змін і до Кримінально-виконавчого Кодексу.

ВИТЯГ із проекту закону про пенітенціарну систему
Проект
Вноситься народними депутатами України
Мосійчук І.В. (№ 195)
Луценко І.С. (№ 435)
Кожем’якін А.А. (№ 224)
Богомолець О.В. (№ 067)
Мірошниченко Ю.Р. (№ 179)
Паламарчук М.П. (№ 325)
Барвіненко В.Д. (№ 339)
Тимошенко Ю.В. (№ 292)
Шенцев Д.О. (№ 374)
Безбах Я.Я. (№ 239)
Котвіцький І.О. (№ 048)
Мисик В.Ю. (№ 388)
Геращенко А.Ю. (№ 021)
Помазанов А.В. (№ 063)
Король В.М. (№ 099)
Кодола О.М. (№ 407)
Бухарєв В.В. (№ 360)
Соловей Ю.І. (№ 293)
Яценко А.В. (№ 200)
Савченко Н.В. (№ 209)
Дейдей Є.С. (№ 032)

ЗАКОН УКРАЇНИ
«Про пенітенціарну систему»

2) у Кримінальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25-26, ст. 131):

а) у частині другій статті 50 слова «не тільки кару, а й» виключити;
б) статтю 73 доповнити частиною другою такого змісту:
«Засудженим до покарання у виді позбавлення волі на певний строк або довічного позбавлення волі, які працюють, строк покарання зараховується з розрахунку три робочі дні за чотири дня відбування покарання. Умови такого зарахування встановлюються Кримінально-виконавчим кодексом України.»;
в) у статті 81:
частини першу і другу викласти у такій редакції:
«1. До осіб, що відбувають покарання у виді обмеження волі, або позбавлення волі, та які відбули частину строку покарання, визначену частиною третьою цієї статті, застосовується умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, за винятком випадку, передбаченого частиною другою цієї статті. До осіб що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців та які відбули частину строку покарання, може бути застосовано умовно-дострокове звільнення, якщо щодо них немає обґрунтованих підстав вважати, що вони з високою вірогідністю вчинить нове кримінальне правопорушення. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання.
2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання не застосовується до засуджених, що відбувають покарання у виді обмеження волі чи позбавлення волі, та які мають високий ризик вчинення нового кримінального правопорушення, що встановлюється судом у разі подання відповідного висновку уповноваженого органу з питань пробації. При оцінці ризику суд враховує висновок та інші дані, які свідчать про ступінь такого ризику. Порядок складання висновку щодо ризику вчинення нового кримінального правопорушення затверджується центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації. Висновок повинен містити оцінку ризику вчинення нового кримінального правопорушення, а також рекомендації щодо доцільності покладення на особу, у випадку звільнення, обов’язків, передбачених пунктами 2-4, 6 частини другої статті 76 Кримінального кодексу України.»;
у частині третій:
в абзаці першому слова «може бути застосоване» замінити словом «застосовується»;
підпункт 3 доповнити словами «, та у випадку, якщо покарання у виді довічного позбавлення волі було замінено позбавленням волі на певний строк.»;
доповнити підпунктом 4 такого змісту:
«4) не менше половини строку невідбутої частини покарання для особи, яка була звільнена умовно-достроково та яку було направлено на підставі частини першої статті 811 цього Кодексу для відбування частини покарання, від якої її було звільнено.»;
частину четверту викласти у такій редакції:
«4. На осіб, яких умовно-достроково звільнено від відбування покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, суд покладає обов’язки, передбачені частиною першою статті 76 цього Кодексу.
Суд може додатково покласти на особу обов’язки, передбачені пунктами 2-4, 6 частини другої статті 76 цього Кодексу. Покладені судом обов’язки можуть бути змінені або повністю чи частково скасовані судом за вмотивованим поданням уповноваженого органу з питань пробації чи клопотанням особи.
Строк, на який покладаються ці обов’язки, не може перевищувати невідбуту частину покарання, від якого особу було звільнено, а у разі звільнення особи, якій покарання у виді довічного позбавлення волі було замінено позбавленням волі на певний строк, – п’яти років, із можливістю одноразового продовження судом на строк, що не перевищує п’яти років, за обґрунтованим клопотанням уповноваженого органу з питань пробації. Загальний строк, на який на особу покладаються обов’язки, не може перевищувати строку погашення судимості. У разі дострокового зняття судимості з особи покладені обов’язки скасовуються автоматично – без ухвалення судом відповідного рішення.»;
доповнити частиною п’ятою такого змісту:
«5. Контроль за виконанням особами, яких звільнено умовно-достроково від відбування покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, обов’язків, покладених на них судом, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання особи.»;
г) доповнити статтею 811 такого змісту:
«Стаття 811. Правові наслідки умовно-дострокового звільнення від відбування покарання
1. У разі, якщо особа, звільнена умовно-достроково від відбування покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, систематично не виконує обов’язки, покладені судом, або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення, суд приймає рішення про направлення такої особи для відбування невідбутої частини покарання, від якої її було звільнено.
2. У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.»;
ґ) статтю 82 викласти у такій редакції:
«Стаття 82. Заміна покарання або його невідбутої частини більш м’яким
1. Особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, покарання або його невідбута частина замінюється судом більш м’яким покаранням при дотриманні умов, визначених у цій статті. При заміні покарання або його невідбутої частини, більш м’яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком. Вид більш м’якого покарання обирається шляхом переходу до наступного основного покарання, що може бути застосоване до особи, відповідно до переліку, встановленого у частині першій статті 51 цього Кодексу. Обчислення строку нового покарання починається з дня винесення відповідного рішення суду. Заміна покарання у виді довічного позбавлення волі здійснюється з урахуванням особливостей, встановлених в частині п’ятій цієї статті.
2. У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м’яким засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.
3. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким застосовується за умови відсутності високого ризику вчинення особою повторного кримінального правопорушення під час відбування нового покарання.
4. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким можлива після фактичного відбуття засудженим:
1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, а також за необережний тяжкий злочин;
2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за корупційний злочин середньої тяжкості, умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;
3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
5. Покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено позбавленням волі строком на п’ятнадцять років, при цьому обчислення строку нового покарання починається з дня заміни покарання більш м’яким. Заміна довічного позбавлення волі покарання у виді позбавлення волі на певний строк може бути застосована, якщо засуджений відбув не менше десяти років позбавлення волі, не має високого ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та склав особистий план реінтеграції в суспільство. Засудженим, які під час відбування покарання у виді довічного позбавлення волі досягли віку 65 років, заміна покарання більш м’яким може бути здійснена у порядку, передбаченому цієї статтею, на десять років позбавлення волі.
6. До осіб, яким покарання або його невідбута частина замінені більш м’яким, застосовується умовно-дострокове звільнення та заміна покарання або невідбутої частини покарання більш м’яким за правилами, передбаченими цією статтею та статтею 81 цього Кодексу. При цьому частина строку покарання, яку необхідно відбути засудженому, визначається виходячи з розміру нового покарання.
7. Якщо особа, відбуваючи більш м’яке покарання, вчинить новий злочин, суд до покарання за знову вчинений злочин приєднує невідбуту частину більш м’якого покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу. У випадку вчинення особою, якій покарання у виді довічного позбавлення волі замінювалось позбавленням волі на певний строк, тяжкого або особливо тяжкого злочину, поєднаного із застосуванням фізичного насильства проти особи, вона направляється для подальшого відбування довічного позбавлення волі без права повторного застосування заміни покарання більш м’яким.»;
д) у статті 107:
назву статті викласти у такій редакції:
«Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років»;
частини першу та другу викласти у такій редакції:
«1. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання до осіб, які відбувають покарання за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статті 81 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.
2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання застосовується до засуджених, які відбули визначену в частині третій цієї статті частину строку покарання, окрім осіб, щодо яких є обґрунтовані підстави вважати що вони з високою вірогідністю вчинять нове кримінальне правопорушення.»;
у частині третій слова «може бути застосоване» замінити словом «застосовується»;
е) доповнити статтею 391-1 такого змісту:
«Стаття 391-1. Незаконна передача заборонених предметів особі, яка відбуває покарання у виді позбавлення, обмеження волі або арешту чи тримається під вартою.
1. Прихована від огляду передача або спроба передачі (переміщення) будь-яким способом особам, які відбувають покарання у виді позбавлення, обмеження волі або арешту чи тримаються під вартою, алкогольних напоїв, лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання, вчинена особою після накладення на неї адміністративного стягнення за такі ж дії, караються штрафом від трьохсот до шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.»;

3) у Кримінально-виконавчому кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 3 – 4, ст. 21):

у) статтю 118 викласти в такій редакції:
«Стаття 118. Залучення засуджених до позбавлення волі до суспільно корисної праці
1. Засуджені до позбавлення волі (в тому числі засуджені до довічного позбавлення волі) мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною або юридичною особою, для якої засудженими здійснюється виконання робіт чи надання послуг.
Такі договори повинні бути погоджені адміністрацією колонії та містити порядок їх виконання, включаючи зазначення місця, часу, а також ролі адміністрації установи виконання покарань у наданні необхідних ресурсів та забезпеченні охорони й ізоляції засуджених.
Адміністрація зобов’язана створювати умови, що дають змогу засудженим працювати за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.
5. Засудженим, які працюють та виконують встановлені позмінні завдання, встановлюється пільговий залік терміну відбування покарання – три робочі дні зараховуються як чотири дні відбування покарання. Порядок обліку відпрацьованого часу встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.»;
аґ) статтю 154 викласти у такій редакції:
«Стаття 154. Порядок дострокового звільнення від відбування покарання та заміни покарання або його невідбутої частини більш м’яким
1. Амністія застосовується законом до громадян, засуджених судами України, незалежно від місця відбування ними покарання.
2. Адміністрація органу або установи виконання покарань зобов’язана письмово поінформувати засудженого про дату відбуття частини строку покарання, що дає право на звернення до суду для застосування умовно-дострокового звільнення або заміни покарання чи його невідбутої частини більш м’яким.
3. Засуджений, який відбув встановлену статтями 81, 82 Кримінального кодексу України частину покарання, має право подати до суду клопотання щодо застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни покарання чи його невідбутої частини більш м’яким. Клопотання про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни покарання чи його невідбутої частини більш м’яким може бути подане захисником засудженого. Застосування умовно-дострокового звільнення та заміни покарання чи його невідбутої частини більш м’яким допускається тільки за умови подання вказаного клопотання.
4. Засуджені до довічного позбавлення волі додатково до клопотання повинні подати особистий план реінтеграції у суспільство. Такий план повинен містити заходи, реалізація яких в період відбування більш м’якого покарання у виді позбавлення волі на певний строк дозволить особі усунути чинники, які можуть негативно впливати на утримання від вчинення повторного злочину, та докази, які свідчать про обґрунтованість перспективи реінтеграції засудженого у суспільство після звільнення. Адміністрація установи виконання покарань повинна брати участь у розробці частини плану реінтеграції, яка має бути реалізована під час відбування більш м’якого покарання, а також подати до суду свій висновок з аналізом обґрунтованості розробленого плану для підготовки засудженого до звільнення.
Засуджені, яким покарання у виді позбавлення волі на певний строк було призначене в порядку заміни більш м’яким покаранням або довічного позбавлення волі та які звертаються з клопотанням про застосування умовно-дострокового звільнення додатково повинні подати до суду звіт про виконання особистого плану реінтеграції в суспільство під час відбування більш м’якого покарання, з аналізом причин успішності або неуспішності запланованих заходів.
5. Клопотання про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни покарання чи його невідбутої частини більш м’яким подається засудженим до суду через адміністрацію органу або установи виконання покарань, а його захисником – безпосередньо до суду, з одночасним інформуванням про це відповідного органу та установи виконання покарань.
6. Протягом трьох діб після подання засудженим клопотання про умовно-дострокове звільнення або отримання інформації про подання такого клопотання захисником засудженого адміністрація установи виконання покарань у разі наявності заперечень проти умовно-дострокового звільнення відповідно до статті 81 Кримінального кодексу України направляє до уповноваженого органу з питань пробації за місцем знаходження установи виконання покарань повідомлення про необхідність складання висновку щодо оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення.
У разі відсутності таких заперечень адміністрація установи виконання покарань направляє до цього органу копію клопотання та повідомлення про необхідність складання висновку щодо доцільності покладення на особу обов’язків, передбачених пунктами 2-4, 6 частини другої статті 76 Кримінального кодексу.
7. Уповноважений орган з питань пробації не пізніше п’яти діб після отримання повідомлення про необхідність складання висновку щодо оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення особою, щодо якої подано клопотання про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, або висновку щодо доцільності покладення на особу обов’язків, передбачених пунктами 2-4, 6 частини другої статті 76 Кримінального кодексу, складає такий висновок та направляє до суду не пізніше наступного робочого дня.
8. Адміністрація органу або установи виконання покарань зобов’язана сприяти складанню висновку щодо оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, сприяти визначенню доцільності покладення на особу обов’язків, передбачених пунктами 2-4, 6 частини другої статті 76 цього Кодексу, надавати уповноваженому органу з питань пробації інформацію про соціально-виховну роботу з засудженим та заходи щодо створення умов для його ресоціалізації та іншу необхідну інформацію.
9. У разі відмови суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким повторне подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п’яти років, може бути внесено не раніше як через один рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та осіб, засуджених за злочини, вчинені у віці до вісімнадцяти років – не раніше як через шість місяців.
10. Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок психічної хвороби надсилається до суду начальником органу або установи виконання покарань. Разом з поданням до суду надсилаються висновок спеціальної психіатричної експертної комісії й особова справа засудженого.
11. Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок іншої тяжкої хвороби подається до суду начальником органу або установи виконання покарань. Одночасно з поданням до суду надсилаються висновок лікарської комісії й особова справа засудженого. У клопотанні вказуються дані, які характеризують поведінку засудженого під час відбування покарання.
12. Якщо особа, засуджена до громадських робіт або обмеження волі, визнається інвалідом першої чи другої групи, орган чи установа виконання покарань вносить подання до суду про її дострокове звільнення. Разом з поданням до суду надсилається висновок медико-соціальної експертної та спеціальної лікарської комісії.
13. У разі встановлення вагітності у жінки, засудженої до громадських чи виправних робіт, уповноважений орган з питань пробації вносить до суду подання про її дострокове звільнення від відбування покарання з часу звільнення від роботи у зв’язку з вагітністю і пологами.
14. Засуджені до обмеження волі або позбавлення волі жінки, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, які мають сім’ю або родичів, що дали згоду на спільне з ними проживання, або які мають можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини, за поданням адміністрації установи виконання покарань і спостережної комісії звільняються судом від відбування покарання в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.
Залежно від поведінки засудженої після досягнення дитиною трирічного віку або в разі смерті дитини уповноважений орган з питань пробації вносить до суду подання про звільнення її від відбування покарання або заміну його більш м’яким покаранням чи направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком.
15. У разі відмови суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни покарання або його невідбутої частини більш м’яким повторне клопотання з цього ж питання щодо осіб, засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п’яти років, може бути подано не раніше як через один рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених – не раніше як через шість місяців. У разі відмови суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі повторне клопотання з цього ж питання може бути подано не раніше як через три роки.»;

День за два: Верховний Суд поставив крапку для довічників

Ми неодноразово звертали увагу на те, що практика судів перших та апеляційних інстанцій з питання застосування правила “день за два” для осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, різна.
Нещодавно Верховний Суд України поставив крапку в цьому питанні.
Так, у постанові від від 26 жовтня 2017 року № 5-121кс(15)17 суд дійшов висновку про те, що положення частини п’ятої статті 72 КК в редакції Закону № 838-VІІІ слід тлумачити таким чином, що в ній фактично використане родове поняття позбавлення волі, яке складає зміст відразу двох видів покарань: позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі. Відповідно, норма про зараховування попереднього ув’язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі підлягає застосуванню як до осіб, які засуджені до позбавлення волі на певний строк, так і до тих, які засуджені до довічного позбавлення волі.

Повний текст постанови можливо скачати тут.

Реклама
Выбор языка:
Подписка на новости

Введите Ваш email:

Delivered by FeedBurner

Недавние сообщения