Archive for January, 2016

День за два: якщо вирок не один

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області задоволено клопотання матері засудженого: зараховано в строк покарання періоди перебування під вартою за двома вироками (покарання за другим вироком було призначено за правилами ч.4 ст.70 КК України – за сукупністю).

Суд постановив:

Зарахувати строк попереднього ув’язнення засудженому у строк покарання: за вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 07.12.2011 року – з 08.05.2010 року по 03.01.2012 року, за вироком Олевського районного суду Житомирської області від 16.04.2015 року (з урахуванням ухвали Олевського районного суду Житомирської області від 08.04.2015 року) – з 08.04.2015 року по 17.05.2015 року, з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Зміни в законопроекті про амністію

Народними депутатами подано текст законопроекту «Про амністію у 2015 році» для другого читання, який суттєво змінений у порівнянні із першим читанням – у бік погіршення. Зокрема:

  1. У статтю 1 додано осіб, які на день набрання чинності цим Законом відбувають покарання на території Донецької та Луганської областей.
  2. Додано статтю 2: осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, отримали статус учасника бойових дій, підозрюваних, обвинувачених, засуджених за вчинення злочинів, що не є особливо тяжкими злочинами проти життя та здоров‘я особи, та не є діяннями, передбаченими статтею 408 Кримінального кодексу України.
  3. Стаття 3, яка раніше була статтею 2 (якщо особи на день набрання чинності цим Законом відбули не менше однієї чверті призначеного строку основного покарання) тепер не розповсюджуватиметься на тяжкі та особливо тяжкі злочини.
  4. Стаття 7, яка раніше була статтею 6 (Скоротити наполовину невідбуту частину покарання) тепер не розповсюджуватиметься на особливо тяжкі злочини.
  5. Перелік статтей, на які НЕ розповсюджується амністія, суттєво розширений, а саме: порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини при обтяжуючих обставинах (частини четверта і п’ята статті 143 КК України 2001 р.), незаконне позбавлення волі або викрадення людини при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 146 КК України 2001 р.; частина друга статті 123 КК України 1960 р.); вимагання при обтяжуючих обставинах (частини друга, третя і четверта статті 189 КК України 2001 р.; частини друга і третя статей 862 і 144 КК України 1960 р.); шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою (частина четверта статті 190 КК України 2001 р.; частина третя статей 83 і 143 КК України 1960 р.); привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою (частина п’ята статті 191 КК України 2001 р.; стаття 861 КК України 1960 р.); виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання під час продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного податку чи голографічних захисних елементів (стаття 199 КК України 2001 р.; стаття 79 КК України 1960 р.); пошкодження об’єктів магістральних або промислових нафто-, газо-, конденсатопроводів та нафтопродуктопроводів (стаття 292 КК України 2001 р.); контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів або фальсифікованих лікарських засобів (стаття 305 КК України 2001 р.; стаття 701 КК України 1960 р.); використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів, отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів (стаття 306 КК України 2001 р.; стаття 229 КК України 1960 р.); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 307 КК України 2001 р.; стаття 2291 КК України 1960 р.); погрозу або насильство щодо журналіста при обтяжуючих обставинах (частини третя і четверта статті 3451 КК України 2001 р.); посягання на життя журналіста (стаття 3481 КК України 2001 р.); зловживання владою або службовим становищем при обтяжуючих обставинах (частина друга статті 364 КК України 2001 р.; частина друга статті 165 КК України 1960 р.); перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 365 КК України 2001 р.; частини друга і третя статті 166 КК України 1960 р.); погрозу або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (стаття 377 КК України 2001 р.; стаття 1894 КК України 1960 р.); посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їхньою діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (стаття 379 КК України 2001 р., стаття 1901 КК України 1960 р.) та інші.

Щоб дізнатися першим новини по темі “АМНІСТІЯ-2015” – підпишіться на новини у правій колонці сайту!

 

Повний текст законопроекту про амністію у 2015 році (друге читання)
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про амністію у 2015 році
Керуючись принципом гуманізму, відповідно до статті 92 Конституції України, положень Кримінального кодексу України і Закону України “Про застосування амністії в Україні” Верховна Рада України постановляє:
Стаття 1. Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України:
а) осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми;
б) жінок, вагітних на день набрання чинності цим Законом;
в) осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами;
г) осіб, яких на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнано інвалідами першої, другої чи третьої групи, а також хворими на активну форму туберкульозу (диспансерні категорії 1-4), онкологічні захворювання (III, IV стадії за міжнародною класифікацією TNM), СНІД (III, IV клінічні стадії за класифікацією ВООЗ) та інші тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню покарання та підпадають під визначення Переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого у додатку 12 до Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України від 15 серпня 2014 року № 1348/5/572;
ґ) осіб, які на день набрання чинності цим Законом досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”;
д) ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни та учасники війни, які підпадають під дію Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”);
е) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи – осіб, які підпадають під дію Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та аналогічних законів інших держав – колишніх республік СРСР;
є) осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку або визнані інвалідами першої групи, за умови що в цих батьків немає інших працездатних дітей;
ж) осіб, які на день набрання чинності цим Законом відбувають покарання на території Донецької та Луганської областей.
Стаття 2. Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов‘язаних з позбавленням волі, осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, отримали статус учасника бойових дій, підозрюваних, обвинувачених, засуджених за вчинення злочинів, що не є особливо тяжкими злочинами проти життя та здоров‘я особи, та не є діяннями, передбаченими статтею 408 Кримінального кодексу України.
Стаття 3. Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, крім тих, які підлягають звільненню від відбування покарання на підставі статті 1 цього Закону, засуджених за злочини, що не є тяжкими та особливо тяжкими, які не поєднані з насильством, небезпечним для життя і здоров’я, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше однієї чверті призначеного строку основного покарання.
Стаття 4. Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, зазначених у статті 1 цього Закону, засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.
Стаття 5. Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, засуджених за злочини, вчинені з необережності, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше дванадцяти років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання, крім тих, які підлягають звільненню від відбування покарання на підставі статей 1, 2, 3, 4 цього Закону.
Стаття 6. Звільнити від відбування покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців:
а) засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості;
б) засуджених вперше за тяжкі злочини, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.
Стаття 7. Скоротити наполовину невідбуту частину покарання засудженим, які відбувають покарання у виді позбавлення волі на певний строк, та інші покарання, не пов’язані з позбавленням волі, за злочини, що не є особливо тяжкими, які не підлягають звільненню від відбування покарання на підставі статей 1-6 цього Закону.
Стаття 8. Звільнити з місць позбавлення та обмеження волі засуджених, невідбута частина покарання у яких на день набрання чинності цим Законом становить менше одного року.
Стаття 9. Амністія не застосовується до осіб, зазначених у статті 4 Закону України “Про застосування амністії в Україні”, а також до осіб:
а) які після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання, знову вчинили умисний злочин;
б) які раніше звільнялися з місць позбавлення волі умовно-достроково і знову вчинили умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин;
в) які звільнені судом від відбування покарання з випробуванням і до закінчення визначеного судом іспитового строку знову вчинили умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин;
г) які мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами, і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих дітей;
ґ) яких засуджено за злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб;
д) які мають одного чи обох батьків віком понад 70 років або визнаних інвалідами першої групи і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих батьків;
є) яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України (статті 109-1141 Кримінального кодексу України 2001 р. (далі – КК України 2001 р.); статті 56-60, 62 і 63 Кримінального кодексу України 1960 р. (далі – КК України 1960 р.); умисне вбивство (стаття 115 КК України 2001 р.; статті 93 і 94 КК України 1960 р.); доведення до самогубства, вчинене щодо неповнолітнього (частина третя статті 120 КК України 2001 р.); умисне тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих обставинах (частина друга статті 121 КК України 2001 р.; частини друга і третя статті 101 КК України 1960 р.); катування (стаття 127 КК України 2001 р.); незаконне проведення дослідів над людиною (стаття 142 КК України 2001 р.); порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини при обтяжуючих обставинах (частини четверта і п’ята статті 143 КК України 2001 р.); насильницьке донорство (стаття 144 КК України 2001 р.); незаконне позбавлення волі або викрадення людини при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 146 КК України 2001 р.; частина друга статті 123 КК України 1960 р.); захоплення заручників (стаття 147 КК України 2001 р.; стаття 1231 КК України 1960 р.); торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо людини (стаття 149 КК України 2001 р.; стаття 1241 КК України 1960 р.); злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи (статті 152-156 КК України 2001 р.; статті 117-122 КК України 1960 р.); грабіж при обтяжуючих обставинах (частини третя, четверта і п’ята статті 186 КК України 2001 р.; частини третя і четверта статей 82 і 141 КК України 1960 р.); розбій (стаття 187 КК України 2001 р.; статті 86, 861 і 142 КК України 1960 р.); вимагання при обтяжуючих обставинах (частини друга, третя і четверта статті 189 КК України 2001 р.; частини друга і третя статей 862 і 144 КК України 1960 р.); шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою (частина четверта статті 190 КК України 2001 р.; частина третя статей 83 і 143 КК України 1960 р.); привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою (частина п’ята статті 191 КК України 2001 р.; стаття 861 КК України 1960 р.); виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання під час продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного податку чи голографічних захисних елементів (стаття 199 КК України 2001 р.; стаття 79 КК України 1960 р.); легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, вчинена організованою групою або в особливо великому розмірі (частина третя статті 209 КК України 2001 р.); створення злочинної організації (стаття 255 КК України 2001 р.); бандитизм (стаття 257 КК України 2001 р.; стаття 69 КК України 1960 р.); терористичний акт (стаття 258 КК України 2001 р.); втягнення у вчинення терористичного акту (стаття 2581 КК України 2001 р.); створення терористичної групи чи терористичної організації (стаття 2583 КК України 2001 р.); сприяння вчиненню терористичного акту (стаття 2584 КК України 2001 р.); фінансування тероризму (стаття 2585 КК України 2001 р.); викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (стаття 262 КК України 2001 р.; стаття 223 КК України 1960 р.); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 278 КК України 2001 р.; стаття 2172 КК України 1960 р.); порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, вчинене особою у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів (частина друга статті 286 КК України 2001 р.; частина друга статті 215 КК України 1960 р.); пошкодження об’єктів магістральних або промислових нафто-, газо-, конденсатопроводів та нафтопродуктопроводів (стаття 292 КК України 2001 р.); контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів або фальсифікованих лікарських засобів (стаття 305 КК України 2001 р.; стаття 701 КК України 1960 р.); використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів, отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів (стаття 306 КК України 2001 р.; стаття 229 КК України 1960 р.); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 307 КК України 2001 р.; стаття 2291 КК України 1960 р.); погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу при обтяжуючих обставинах (частини третя і четверта статті 345 КК України 2001 р.); погрозу або насильство щодо журналіста при обтяжуючих обставинах (частини третя і четверта статті 3451 КК України 2001 р.); погрозу або насильство щодо державного чи громадського діяча (стаття 346 КК України 2001 р.); посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (стаття 348 КК України 2001 р.; стаття 1901 КК України 1960 р.); посягання на життя журналіста (стаття 3481 КК України 2001 р.); захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (стаття 349 КК України 2001 р.); зловживання владою або службовим становищем при обтяжуючих обставинах (частина друга статті 364 КК України 2001 р.; частина друга статті 165 КК України 1960 р.); перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 365 КК України 2001 р.; частини друга і третя статті 166 КК України 1960 р.); прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (стаття 368 КК України 2001 р.; стаття 168 КК України 1960 р.); втечу з місця позбавлення волі або з-під варти (стаття 393 КК України 2001 р.; стаття 183 КК України 1960 р.); погрозу або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (стаття 377 КК України 2001 р.; стаття 1894 КК України 1960 р.); посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їхньою діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (стаття 379 КК України 2001 р., стаття 1901 КК України 1960 р.); посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги (стаття 400 КК України 2001 р.); злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини), передбачені частинами другою, третьою, четвертою і п’ятою статті 404 КК України 2001 р.; (пунктами “б” і “в” статті 234 КК України 1960 р.), частинами другою, третьою і четвертою статті 405 КК України 2001 р.; статтею 236 КК України 1960 р.), частиною третьою статті 406 КК України 2001 р.; (пунктом “в” статті 238 КК України 1960 р.), частинами другою, третьою і четвертою статті 408 КК України 2001 р.; (пунктами “в” і “г” статті 241 КК України 1960 р.), статтею 410 КК України 2001 р.; частинами третьою і четвертою статті 411 КК України 2001 р., частинами другою і третьою статті 420 КК України 2001 р.; (пунктом “г” статті 251 КК України 1960 р.), частиною третьою статті 422 КК України 2001 р.; частинами другою, третьою і четвертою статті 426 КК України 2001 р.; (пунктами “б” і “в” статті 2543 КК України 1960 р.), частинами другою, третьою, четвертою і п’ятою статті 4261 КК України 2001 р., статтею 433 КК України 2001 р.; (статтею 261 КК України 1960 р.), а також за злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачені статтями 437, 439, 442 і 443 КК України 2001 р.; (статтею 59 КК України 1960 р.), статтями 446 і 447 КК України 2001 р.; (статтею 631 КК України 1960 р.)”.
Стаття 10. Виконання цього Закону покладається на суди. Питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою прокурора, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, їхніх захисників чи законних представників.
Застосування цього Закону здійснюється щодо:
а) осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, та осіб, яких засуджено до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, крім покарання у виді штрафу, – за поданням органу виконання покарань, який здійснює контроль за поведінкою засудженого, або за клопотанням самої особи, її захисника чи законного представника;
б) осіб, яких засуджено до покарання у виді штрафу, якщо на день набрання чинності цим Законом це покарання не виконано, – за клопотанням самої особи, її захисника чи законного представника;
в) засуджених, які перебувають в установах виконання покарань, – за поданням начальника установи, погодженим з відповідною спостережною комісією або службою у справах дітей, або за клопотанням самого засудженого, його захисника чи законного представника, а щодо військовослужбовців, які тримаються в дисциплінарному батальйоні, – за поданням командування дисциплінарного батальйону, військової частини, начальника гарнізону, органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або за клопотанням самого військовослужбовця, його захисника чи законного представника. До подання додаються довідка про заохочення і стягнення, особова справа засудженого та інші документи, необхідні для вирішення питання про застосування амністії; г) осіб, стосовно яких судом ухвалені вироки, що не набрали законної сили, – за клопотанням самої особи, її захисника чи законного представника.
У разі якщо до особи може бути застосовано декілька підстав, передбачених цим Законом, застосовується підстава, яка найбільшим чином поліпшує становище особи. Питання про застосування амністії щодо осіб, яких засуджено судами іноземних держав і які відбувають покарання на території України, вирішують відповідні суди України з дотриманням вимог міжнародних договорів України. Під час розгляду судами справ про застосування амністії участь прокурора в судовому засіданні є обов’язковою. Якщо розглядається справа про застосування амністії щодо неповнолітньої особи, в судовому засіданні у передбачених законом випадках бере участь її законний представник. У судовому засіданні може брати участь захисник.
Стаття 11. Рішення про застосування чи незастосування амністії приймається судом стосовно кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання. Така особа викликається в судове засідання і може давати пояснення. Неявка цієї особи не зупиняє розгляду справи. У разі відсутності необхідних відомостей про особу, до якої застосовується амністія, розгляд питання про застосування амністії відкладається до їх одержання. Судам, а також органам та установам, на які покладено підготовку матеріалів для вирішення питань, пов’язаних із застосуванням цього Закону, надається право вимагати від відповідних установ необхідні відомості. Такі вимоги повинні бути виконані негайно.
Стаття 12. Особам, яким скорочується невідбута частина покарання, визначення нового строку покарання обчислюється з дня набрання чинності цим Законом. Про нове обчислення строку покарання і дату закінчення відбування покарання засуджені повинні бути офіційно поінформовані протягом місяця з дня опублікування цього Закону.
Стаття 13. Дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на осіб, які вчинили триваючі або продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання чинності цим Законом. Особи, засуджені за вчинення злочину, які відповідно до цього Закону підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше ніж протягом трьох місяців з дня опублікування цього Закону.
Стаття 14. До осіб, яким строк покарання було скорочено в порядку амністії або які були частково звільнені від відбування основного покарання в порядку помилування, амністія застосовується виходячи із строку покарання, встановленого згідно з відповідними актами.
Стаття 15. Особи, на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, у частині вироку, що не була виконана на день набрання чинності цим законом. Особам, засудженим до покарання (основного чи додаткового) у виді штрафу, сума штрафу, сплаченого ними до прийняття судом рішення про звільнення від відбування покарання у зв’язку з амністією, не повертається.
Стаття 16. З метою забезпечення своєчасного надання необхідної медичної допомоги особам, звільненим з місць позбавлення волі, які хворіють на активну форму туберкульозу, онкологічні захворювання або СНІД, кримінально-виконавчі установи негайно повідомляють відповідним органам місцевого самоврядування та органам охорони здоров’я про звільнення зазначених осіб.
Стаття 17. Кабінету Міністрів України, обласним, Київській міській, районним, районним у місті Києві державним адміністраціям, виконавчим органам сільських, селищних, міських, районних у містах рад забезпечити:
а) організацію своєчасного обліку звільнених відповідно до цього Закону осіб, здійснення стосовно них заходів соціального патронажу відповідно до Закону України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”, контроль за поведінкою цих осіб;
б) передачу звільнених згідно з цим Законом неповнолітніх під нагляд батьків, влаштування у разі необхідності неповнолітніх, позбавлених батьківського піклування, до інтернатних закладів, у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу або встановлення над ними піклування;
в) направлення звільнених відповідно до цього Закону інвалідів та непрацездатних осіб похилого віку, які не мають родичів, що могли б узяти їх на своє утримання, до спеціальних будинків-інтернатів.
Стаття 18. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування і підлягає виконанню протягом трьох місяців.

“День за два” у виправному центрі

За правилами, встановленими ст. 72 КК України в редакції, що діє з 24.12.2015 року, формально зарахування строку попереднього ув’язнення у покарання у вигляді позбавлення волі відбувається в два етапи:
1. З початку зараховується з розрахунку один день попереднього ув’язнення як два дня покарання у вигляді позбавлення волі.
2. Після цього зараховується один день покарання у вигляді позбавлення волі як два дня покарання у вигляді обмеження волі.
В результаті попереднє ув’язнення зараховується як «день за чотири».
Однак, не слід забувати, що в більшості випадків після прибуття засудженого до обмеження волі у виправний центр зарахування попереднього ув’язнення як два дня покарання у вигляді обмеження волі вже проведено.
Тому на даний час таким засудженим за новим законом строк попереднього ув’язнення може бути ще раз перераховано, але як «день за два», а не «день за чотири».
Прикладом зарахування може бути Ухвала Олександрівського районного суду Кіровоградської області.

Позиція Вищого спецсуда щодо закону “день за два”

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СОД УКРАЇНИ
З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
(ВССУ)
вул. П. Орлика, 4а, м. Київ, 01043, тел. 591­10­00
http://sc.gov.ua; e­mail: inbox@sc.gov.ua; код ЄДРПОУ 37317811

Голові Апеляційного суду
Запорізької області
В. В. Городовенку

Шановний Вікторе Валентиновичу !

У ВССУ розглянуто Ваш лист від 29 грудня 2015 року
No 6244/04­06/15­вих (вх. No 1738/0/1­15 від 29 грудня 2015 року), про висловлення позиції
щодо застосування окремих положень Закону України від 26 листопада 2015 року No 83 8­
VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку
зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання», у зв’язку з чим
повідомляємо таке.

1. Під час вирішення питання про зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання при його призначенні, а також під час приведення судових рішень у відповідність до положень цього Закону суди зобов’язані забезпечувати точне й неухильне дотримання законодавства, своєчасний та якісний розгляд відповідних клопотань, керуватися Конституцією України, Кримінальним кодексом України (КК), Кримінальним процесуальним кодексом України (КПК, у відповідних випадках ­ КПК України 1960 року), законами України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» та «Про попереднє ув’язнення», міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 72 КК зарахування судом строку попереднього ув’язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того ж кримінального провадження (тобто в межах якого до особи було застосовано попереднє ув’язнення) провадиться з розрахунку: один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі. Правило зарахування строку попереднього ув’язнення у випадку призначення судом іншого покарання, аніж позбавлення волі, визначено в абз. 2 ч. 5 ст. 72 КК та здійснюється за алгоритмом дій, визначених у ньому.

При цьому у строк попереднього ув’язнення за нормами КГПС включається строк:
а) затримання особи без ухвали слідчого судді, суду;
б) затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання;
в) тримання особи під вартою як запобіжний захід, обраний суддею, судом як на стадії досудового розслідування, так і під час судового розгляду кримінального провадження;
г) перебування обвинуваченого у судово­ медичної або судово­психіатричної експертизи;
д) перебування особи, що відбуває покарання, в установах попереднього ув’язнення для проведення слідчих дій або участі у судовому розгляді кримінального провадження.

При розгляді кримінальної справи у порядку КГПС 1960 р. до строку попереднього ув’язнення включається строк:
а) затримання особи органом дізнання за підозрою увчиненні злочину;
б) затримання особи слідчим за підозрою у вчиненні злочину;
в) тримання особи під вартою як запобіжний захід;
г) перебування обвинуваченого у відповідному стаціонарному медичному закладі при проведенні судово­медичної або судово­психіатричної експертизи.

Незалежно від процесуального порядку (КПК чи КПК 1960 р.) попереднє ув’язнення у розумінні положень ст. 1 Закону України «Про попереднє ув’язнення» закінчується з моменту набрання вироком законної сили. У зв’язку із цим не підлягає зарахуванню у строк попереднього ув’язнення термін слідування під вартою засудженої особи із слідчого ізолятора до установи виконання покарань, тобто термін від дати набрання обвинувальним вироком законної сили до дати прибуття до місця відбуття покарання.

3. Строк попереднього ув’язнення за правилами, визначеними у ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону), зараховується:
­ до всіх осіб, щодо яких на момент набрання чинності цим Законом (станом на 24 грудня 2015 року) набрав законної сили обвинувальний вирок та покарання за яким не відбуто повністю (відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві положення» Закону);
­ при призначенні покарання за наслідками судового розгляду, якщо особа була попередньо ув’язнена. Тобто, дія правила зарахування судом строку попереднього ув’язнення розповсюджується не лише на осіб, зазначених у п. 2 Розділу II «Прикінцеві положення» Закону. Правила, закріплені у ст. 72 КК, розповсюджуються лише на осіб, яким призначено строковий вид покарання. Довічне позбавлення волі до переліку таких покарань не відноситься. Не застосовуються ці правила й у випадку заміни засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі внаслідок акта про помилування.

4. У п. З Розділу II «Прикінцеві положення» Закону визначено коло суб’єктів, які можуть ініціювати застосування цього Закону, в тому числі шляхом звернення до суду з клопотанням. Слід враховувати, що пункти 3 і 2 прикінцевих положень нерозривно пов’язані між собою та визначають порядок застосування цього Закону до осіб, щодо яких на момент набрання чинності Законом набрав законної сили обвинувальний вирок, покарання за яким не відбуто повністю. Застосування правил зарахування судом строку попереднього ув’язнення після набрання чинності Законом є імперативною вимогою кримінального закону та не потребує звернення з відповідним клопотанням.

Беручи до уваги, що у п. З Розділу II «Прикінцеві положення» Закону визначено лише суб’єктів, які можуть ініціювати застосування цього Закону, до числа яких віднесено «суд, що виніс зазначений обвинувальний вирок», з огляду на системний аналіз положень статей 537, 539 КПК, в частині віднесення вирішення під час виконання вироків окремих питань до певного суду, правильним видається, що питання зарахування строку попереднього ув’язнення:
­ під час виконання вироку, враховуючи зміст положень ч. 6 ст. 9 КПК має вирішуватися місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок (п. 2 ч. 2 ст. 539 КПК). Так само має вирішуватись це питання й у випадку здійснення судового розгляду у порядку КПК 1960 р.;
­ у період між ухваленням обвинувального вироку та набранням ним законної сили, враховуючи зміст положень ч. 6 ст. 9 КПК, має вирішуватися судом, який ухвалив такий вирок (п. 4 ч. 2 ст. 539 КПК). Якщо ж клопотання про застосування цього Закону подано до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого обвинувачений тимчасово перебуває (наприклад, за місцем знаходження слідчого ізолятора), суд ухвалою повертає клопотання особі, яка його подала, із роз’ясненням права та порядку звернення.

У випадку з’ясування апеляційним судом під час перегляду кримінального провадження наявності підстав для зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання за правилами, визначеними у ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону), слід застосувати її положення, зазначивши у резолютивній частині судового рішення окремим пунктом про таке зарахування.

Зміна судового рішення суду першої інстанції в частині зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання можлива лише у зв’язку з неправильним застосуванням цим судом положень ст. 72 КК, зокрема в частині неправильного зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання.

Суд першої інстанції, призначаючи покарання, зобов’язаний враховувати положення ст. 72 КК (в редакції Закону) та зараховувати строк попереднього ув’язнення, вираховуючи його до моменту постановления вироку. Наступне зарахування, зокрема у випадку тримання особи під вартою до набрання вироком законної сили, здійснюється місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, або апеляційним судом в разі оскарження вироку та постановления нового чи залишення вироку суду першої інстанції без зміни, або у випадку його зміни.

Виконуючий обов’язки Голови

“День за два”: перші судові рішення (поновлюється)

В Єдиному державному реєстрі судових рішень опубліковано перші судові рішення із застосуванням закону «день за два». Так, згідно вироків:

  1. Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області
  2. Орджонікідзевський районний суд м. Харкова
  3. Монастирищенський районний суд Черкаської області

та іншими суди під час постановлення обвинувального вироку вирішено питання зарахування строку попереднього ув’язнення в строк покарання. Що ж стосується клопотань, поданих особами, що відбувають покарання (або в інтересах цих осіб):

  1. Кодимський районний суд Одеської області
  2. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
  3. Зарічный районний суд м. Суми

суди повернули заявникам клопотання із рекомендацією звертатися до суду за місцем відбування покарання, а не до суду, який постановив обвинувальний вирок. Нарешті, є рішення про задоволення клопотання:

  1. Обухівський районний суд Київської області.

Суд, який постановив обвинувальний вирок, за клопотанням захисника засудженої особи (яка на момент розгляду перебувала у СІЗО м.Києва) зарахував строк попереднього ув’язнення у строк покарання та звільнив засудженого у зв’язку із перевищенням строку відбутого покарання над строком призначеного.  

Також цікавим прикладом задоволення клопотання судом, який постановив вирок, можливо вважати ухвалу Святошинського районного суду м.Києва.

Оскільки, згідно положень п.13 ч.1 ст.537, п.2 ч.2 ст.539 КПК України питання про звільнення від покарання й пом’якшення покарання у випадках, передбачених ч.ч.3, 4 ст.74 КК України, розглядаються судами в межах територіальної юрисдикції виконання вироку (тобто за місцем виконання вироку) – якщо після перерахунку “день за два” засуджений підлягає звільненню від покарання у зв’язку із вичерпанням строку покарання – жодних питань з підсудністю розгляду таких клопотань не виникає. Це безумовно – суд за місцем виконання покарання.

Окремо слід виділити позицію Першотравневого районного суду р. Чернівці, який у двох різних справах виніс ухвалу і ухвалу , якими засудженому зараховано в строк попереднього ув’язнення (а отже – перераховано “день за два”) термін слыдування до місця відбування покарання. Суд не мотивував своє рішення в цій частині, і на даний момент інформації про набрання рішеннями чинності немає.

Таким чином, як і передбачалося, суди неоднаково застосовують норми «закону Савченко», що пов’язано із помилкою в тексті закону.

Реклама
Выбор языка:
Подписка на новости

Введите Ваш email:

Delivered by FeedBurner

Недавние сообщения