Archive for April, 2016

Щодо тимчасового ввезення автомобілів

Останнім часом з’явилася велика пропозиція автомобілів з Європи за низькими цінами без розмитнення.
Відповідно до ч.1 ст.380 Митого Кодексу (МК) України тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов’язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом. Частиною другою ст.380 МК України встановлено, що транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом Х цього Кодексу. Частиною четвертою ст.380 МК України тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб.

Отже, громадянин-нерезидент має право тимчасово – до одного року – ввезти на митну територію України транспортний засіб особистого користування без розмитнення.

24.03.2004 року держава Україна приєдналася до Конвенції про тимчасове ввезення («Стамбульска конвенція»). На підставі частини 3 статті 1 МК України якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом та іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору України. Спеціальним розділом Конвенції є додаток С – «Додаток щодо транспортних засобів». Цим додатком, зокрема ст.1, встановлено, що “приватне використання” означає перевезення особою виключно для особистих потреб, за винятком будь-якого комерційного використання. Статтею 5 вказаного додатку зазначено, що для того, щоб можна було скористатись правами на пільги, що надаються цим Додатком, транспортні засоби приватного використання повинні бути зареєстрованими на території, яка не є територією тимчасового ввезення, на ім’я особи, яка зареєстрована або постійно проживає за межами території тимчасового ввезення, і ввозитись та використовуватись особами, які постійно проживають на такій території. В той же час, стаття 7 Додатку встановлює, що незважаючи на положення статті 5 цього Додатку, транспортні засоби приватного використання можуть використовуватись третіми особами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення. Пунктом 2.1 Правил дорожнього руху встановлено: Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної Гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв’язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту — технічний талон); в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків і (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв — дозвіл, виданий Державтоінспекцією МВС; г) на маршрутних транспортних засобах — схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, — документацію відповідно до вимог спеціальних правил; ґ) поліс (сертифікат) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення); Крім того, п.2.2 Правил дорожнього руху зазначено: Власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Таким чином, транспортним засобом, який: 1. належить особі-нерезиденту і зареєстрований відповідним чином у країні його громадянства, 2. ввезений цим нерезидентом тимчасово до одного року на митну територію України, – може абсолютно правомірно керувати особа-резидент України, за умови наявності відповідного застереження («має право керувати такий-то») у технічному паспорті автомобіля або належної довіреності на право керування ним.

Виключні підстави зупинення поліцейським транспортного засобу встановлено ч.1 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію»: Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі:

  1. якщо водій порушив Правила дорожнього руху;
  2. якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;
  3. якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об’єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;
  4. якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;
  5. якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;
  6. якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;
  7. якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;
  8. якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;
  9. порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв.

Виключні підстави обмеження пересування особи чи транспортного засобу або фактичного володіння річчю встановлені статтею 37 Закону України «Про національну поліцію»: поліцейський може тимчасово обмежити фактичне володіння річчю або пересування транспортного засобу для запобігання небезпеці, якщо є достатні підстави вважати, що річ або транспортний засіб можуть бути використані особою з метою посягання на своє життя і здоров’я або на життя чи здоров’я іншої людини, або пошкодження чужої речі. На вимогу особи поліцейський зобов’язаний повідомити про причини застосування ним відповідних заходів. Обмеження фактичного володіння річчю здійснюється на підставах та в порядку, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення. Таким чином, зупинення поліцейським транспортного засобу на підставі того, що такий засіб обладнано номерними знаками іншої держави, з метою перевірки правомірності перебування такого транспортного засобу на митній території України (за умови відсутності постанови органу доходів і зборів щодо порушення митних правил) – є неправомірним. За наявності постанови органу доходів і зборів щодо порушення митних правил поліцейський має право провести адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, не більше ніж на три години (ст.263 КУпАП). Оскільки правомірне керування транспортним засобом на підстави належного дозволу його власника не є адміністративним правопорушенням – затримання водія такого автомобіля є протиправним.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що наразі в Україні є всі достатні правові підстави керувати громадянину-резиденту на підставі довіреності або запису у технічному паспорті автомобілем, який громадянин-нерезидент тимчасово до одного року ввіз на митну територію України. В той же час, низька правова культура (а частіше – вперте небажання приймати закон) правоохоронців найближчим часом створюватиме проблеми таким водіям, адже оскарження незаконних дій і повернення незаконно вилученого транспортного засобу може тривати місяцями.

Депутати планують обмежити застосування закону “день за два”

29.04.2016 года народный депутат Яценко внес в Верховную Раду законопроект №4548 о внесении изменений в Уголовный кодекс Украины (относительно правил зачисления срока предварительного заключения).

Повний текст законопроекту №4548 від 29.04.2016 про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо правил зарахування строку попереднього ув’язнення)
Проект вноситься
народним депутатом України

А.В. Яценком

ЗАКОН УКРАЇНИ
«Про внесення змін до Кримінального кодексу України
(щодо правил зарахування строку попереднього ув’язнення)»

Верховна Рада України постановляє:

І. Абзац перший частини п’ятої статті 72 Кримінального кодексу України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 25-26, ст.131) викласти в такій редакції:
«5. Зарахування судом строку попереднього ув’язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того ж кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув’язнення, провадиться з розрахунку:
один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі для злочинів невеликої та середньої тяжкості;
один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі для тяжких та особливо тяжких злочинів.»
ІІ. Прикінцеві та перехідні положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування
2. Розпочаті судом власні ініціативи та одержані судом до набрання чинності цим Законом клопотання від засуджених осіб, членів їх сімей, захисників щодо застосування Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання)» (Відомості Верховної Ради (ВРР), 2016, № 2, ст.18), розглядаються в порядку, встановленому Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання)» (Відомості Верховної Ради (ВРР), 2016, № 2, ст.18).

Голова Верховної Ради
України
А.В. Парубій

Внесено законопроект про амністію учасників АТО

25.04.2016 року народним депутатом Денисенко А.С. внесено законопроект про амністію осіб, які на момент вчинення злочину приймали участь у проведенні антитерористичної операції.

 

Повний текст законопроекту №4519 від 25.04.2016 про амністію осіб, які на момент вчинення злочину приймали участь у проведенні антитерористичної операції
ПРОЕКТ
вноситься
народним депутатом України
Денисенком А.С. (посв. № 241)

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про амністію осіб, які на момент вчинення злочину приймали участь у проведенні антитерористичної операції

Керуючись принципом гуманізму, відповідно до статті 92 Конституції України, положень Кримінального кодексу України і Закону України «Про застосування амністії в Україні» Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
Стаття 1. Звільнити від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України:
а) військовослужбовців Збройних Сил України, які на момент вчинення злочину приймали участь у проведенні антитерористичної операції;
б) військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до закону та правоохоронних органів спеціального призначення, які на момент вчинення злочину приймали участь у проведенні антитерористичної операції.
Стаття 2. Звільнити від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, які підлягають звільненню від покарання на підставі статті 1 цього Закону, які притягнуті до кримінальної відповідальності (яким оголошено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) та засуджені у період проведення антитерористичної операції.
Стаття 3. Звільнити від відбування покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, які на момент вчинення злочину приймали участь у проведенні антитерористичної операції засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості.
Стаття 4. Амністія не може бути застосована до осіб, зазначених у статті 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні», а також до осіб:
а) які після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинили умисний злочин;
б) які звільнені судом від відбування покарання з випробуванням і до закінчення визначеного судом іспитового строку знову вчинили умисний злочин;
в) яких засуджено за злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб;
г) яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України (статті 109-114 Кримінального кодексу України 2001 р. (далі – КК України); умисне вбивство (стаття 115 КК України); доведення до самогубства при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 120 КК України); умисне тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих обставинах (частина друга статті 121 КК України); катування (стаття 127 КК України); незаконне проведення дослідів над людиною (стаття 142 КК України); порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини при обтяжуючих обставинах (частини четверта і п’ята статті 143 КК України); насильницьке донорство (стаття 144 КК України); злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи (статті 152-156 КК України); грабіж при обтяжуючих обставинах (частини третя, четверта і п’ята статті 186 КК України); шахрайство при обтяжуючих обставинах (частина четверта статті 190 КК України); виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (стаття 199 КК України); контрабанду при обтяжуючих обставинах (частина друга статті 201 КК України); протидію законній господарській діяльності при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 206 КК України); створення злочинної організації (стаття 255 КК України); бандитизм (стаття 257 КК України); терористичний акт (стаття 258 КК України); створення терористичної групи чи терористичної організації (стаття 2583 КК України); сприяння вчиненню терористичного акту (стаття 2584 КК України); фінансування тероризму (стаття 2585 КК України); викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (стаття 262 КК України); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна при обтяжуючих обставинах (частина третя стаття 278 КК України); блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 279 КК України); порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, вчинене особою, яка перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, або особою, яка зникла з місця дорожньо-транспортної пригоди; незаконне заволодіння транспортним засобом при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 289 КК України); пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів (стаття 292 КК України); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 307 КК України); погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу при обтяжуючих обставинах (частини третя і четверта статті 345 КК України); погрозу або насильство щодо державного чи громадського діяча (стаття 346 КК України); посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (стаття 348 КК України); захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (стаття 349 КК України); примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 355 КК України); перевищення влади або службових повноважень при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 365 КК України); прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (стаття 368 КК України); погрозу або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 377 КК України); посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (стаття 379 КК України); дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань (стаття 392 КК України); втечу з місця позбавлення волі або з-під варти (стаття 393 КК України); посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги (стаття 400 КК України); злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини), передбачені частинами другою, третьою і четвертою статті 404 КК України, частинами другою і третьою статті 405 КК України, частиною третьою статті 406 КК України, частинами другою і третьою статті 408 КК України, статтею 410 КК України, частиною другою статті 420 КК України, частинами другою і третьою статті 426 КК України, статтею 433 КК України, а також за злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачені статтями 439, 442 і 443 КК України, статтями 446 і 447 КК України.
Стаття 5. Реалізація положень цього Закону здійснюється судами.
1. Питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою керівництва військової частини чи правоохоронного органу, у складі якого засуджений приймав участь у проведенні антитерористичної операції, прокурора, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою підсудного чи засудженого, їх захисників.
2. Застосування цього Закону здійснюється щодо:
а) осіб, зазначених у статті 1 цього Закону, звільнених від відбування покарання з випробуванням, та осіб, яких засуджено до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, крім покарання у виді штрафу, – за поданням органу виконання покарань, який здійснює контроль за поведінкою засудженого, або за заявою самої особи, її захисника;
б) осіб, зазначених у статті 1 цього Закону, яких засуджено до покарань у виді штрафу, якщо на день набрання чинності цим Законом це покарання не виконано, – за заявою самої особи, її захисника;
в) засуджених, які перебувають в установах виконання покарань, – за поданням начальника установи, погодженим з відповідною спостережною комісією або за заявою самого засудженого, його захисника, а щодо військовослужбовців, які тримаються в дисциплінарному батальйоні – за поданням командування дисциплінарного батальйону, військової частини, начальника гарнізону, органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або за заявою самого військовослужбовця, його захисника. До подання додаються довідка про заохочення і стягнення, особова справа засудженого та інші документи, необхідні для вирішення питання про застосування амністії;
г) осіб, кримінальні провадження про злочини яких розглянуто, але вироки не набрали законної сили, – за заявою самої особи, її захисника.
3. У випадку наявності декількох підстав застосування до особи амністії, перевага надається підставам, які найбільшим чином поліпшують становище даної особи.
4. Під час розгляду судами справ про застосування амністії участь військового прокурора в судовому засіданні є обов’язковою.
5. З метою забезпечення прав та законних інтересів особи, справа щодо амністії якої розглядається судом, у судовому засіданні може брати участь її захисник.
6. Застосування амністії не допускається, якщо підсудний або засуджений заперечує проти цього.
7. Особа, щодо якої вирішується питання про застосування амністії, дає свою згоду суду в усній чи письмовій формі з обов’язковим зазначенням цього у протоколі судового засідання.
Стаття 6. Рішення про застосування чи незастосування амністії приймається судом стосовно кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи, характеристики керівництва військової частини чи правоохоронного органу, у складі якого засуджений приймав участь у проведенні антитерористичної операції та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання.
1. Розгляд питання щодо застосування амністії проводиться в судовому засіданні з обов’язковою участю особи, відносно якої вирішується питання про застосування амністії.
2. Судам, а також органам та установам, на які покладено підготовку матеріалів для вирішення питань, пов’язаних із застосуванням цього Закону, надається право вимагати від відповідних установ необхідні відомості. Такі вимоги повинні бути виконані негайно.
Стаття 7. Дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини від моменту початку антитерористичної операції, приймаючи участь у її проведенні до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на осіб, які вчинили триваючі або продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені після набрання чинності цим Законом.
Особи, засуджені за вчинення злочину, які відповідно до цього Закону підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше ніж протягом трьох місяців після набрання чинності цим Законом.
Стаття 8. Особи, на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом. Особам, засудженим до покарання (основного чи додаткового) у виді штрафу, сума штрафу, сплаченого ними до прийняття судом рішення про звільнення від відбування покарання у зв’язку з амністією, не повертається.
Стаття 9. Особам, щодо яких застосовано амністію згідно з цим Законом, за їх бажанням надається психологічна, медико-психологічна та/або психіатрична допомога, яка є засобом соціалізації зазначених осіб. У зв’язку з цим, кримінально-виконавчі установи інформують вказаних осіб про медичні установи, які здійснюють надання зазначеної допомоги.
Стаття 10. Кабінету Міністрів України, обласним, Київській міській, районним, районним у місті Києві державним адміністраціям, виконавчим органам сільських, селищних, міських, районних у містах рад забезпечити:
а) спільно з територіальними органами Державної служби зайнятості України працевлаштування, а у разі необхідності перекваліфікацію осіб, звільнених відповідно до цього Закону;
б) спільно з територіальними управліннями соціального захисту населення надання особам, звільненим відповідно до цього Закону, усіх соціальних виплат та гарантій, передбачених для учасників антитерористичної операції, у тому числі пов’язаних з інвалідністю цих осіб та втратою ними працездатності, якщо особа має право на отримання статусу учасника антитерористичної операції та/або отримала цей статус до постановлення вироку по відношенню до неї.
Стаття 11. Цей Закон набирає чинності з дня наступного за днем його опублікування і підлягає виконанню протягом трьох місяців.

Голова Верховної Ради
України А.В. Парубій

Реклама
Выбор языка:
Подписка на новости

Введите Ваш email:

Delivered by FeedBurner

Недавние сообщения