Про попереднє ув’язнення

Про попереднє ув’язнення

Наразі виникає багато запитань про тлумачення терміну «попереднє ув’язнення» в контексті застосування ст.72 КК України із змінами, передбаченими законом «день за два» – адже цією нормою передбачено зарахування судом строку попереднього ув’язнення у разі засудження до позбавлення волі (або інших видів покарань) в межах того ж кримінального провадження, в межах якого до особи було застосовано попереднє ув’язнення.

Положеннями Закону України «Про попереднє ув’язнення» визначено, що попереднє  ув’язнення  є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених    Кримінальним    процесуальним   кодексом   України,  застосовується  щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного)  та  засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Метою  попереднього  ув’язнення  є   запобігання    можливому ухиленню   особи,   взятої   під  варту,  від  органів  досудового розслідування та суду, перешкоджанню кримінальному провадженню або зайняттю  злочинною  діяльністю,  а  також  забезпечення виконання вироку   та   видачі   особи   (екстрадиції)  або  її  транзитного перевезення.

Підставою  для  попереднього ув’язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування   тимчасового  чи  екстрадиційного  арешту,  винесене відповідно   до   Кримінального   і  Кримінального процесуального   кодексів  України  та/або  рішення компетентного  органу  іноземної  держави у випадках, передбачених законом.

Таким чином, можливо зробити висновок, що попереднє ув’язнення – це тримання особи під вартою на підставі рішення суду про застосування такого запобіжного заходу.

Однак, існують чисельні випадки, коли особа, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, доправляється до слідчого ізолятору в якості обвинувачена по іншій кримінальній справі. Таке переведення особи із установи виконання покарань до місць попереднього ув’язнення здійснюється за рішенням суду саме про переведення особи, а не про застосування до неї попереднього ув’язнення. Така позиція судів пов’язана з тим, що особа, яке вже відбуває кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі у іншій справі, не потребує додаткового застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Отже, виникає питання – чи застосовуватимуть суди норми закону «день за два» до осіб, яких переведено в рамках кримінального провадження до слідчих ізоляторів без зазначення в рішенні суду про обрання до них запобіжного заходу. Якщо слідувати букві закону, то таке перебування у слідчих ізоляторах не є запобіжним заходом у вигляді тримання під вартою, а, отже – не є попереднім ув’язненням.

В той же час, таке перебування в сізо підпадає під дію закону “день за два” згідно підпункту “г” пункту 2 частини 5 статті 72 КК України в новій редакції.

Оставить комментарий

Реклама
Выбор языка:
Подписка на новости

Введите Ваш email:

Delivered by FeedBurner

Недавние сообщения