И снова день за два

23.11.2017 года в Верховную Раду внесен законопроект “О внесении изменений в Уголовный и Уголовно-исполнительный кодексы Украины по смягчению процесса отбывания наказаний”.

В частности, предлагается часть 5 статьи 72 Уголовного Кодекса Украины дополнить абзацем следующего содержания:
«Зачисление судом срока предварительного заключения в случае осуждения к лишению свободы в пределах того же уголовного производства, в рамках которого к лицу было применено предварительное заключение, производится из расчета один день предварительного заключения за два дня лишения свободы, если такое лицо было осуждено за неосторожное преступление. »

Также важным моментом является предложение о дополнении статьи 82 Уголовного Кодекса Украины части. 5 следующего содержания:
«Более мягким наказанием считается наказание, которое ближе всего по степени строгости назначенного основного наказания. В случае прямого запрета на его назначение суд переходит к другому более мягкому наказанию в порядке, определенном в ст. 51 настоящего Кодекса. ».

В случае принятия такой нормы станет невозможным заменить, например, неотбытую часть наказания в виде лишения свободы сразу исправительными работами – сначала необходимо будет заменить на ограничение свободы.

Проект Закон о пенитенциарной системе

24.11.2017 группой народных депутатов зарегистрирован проект закона о пенитенциарной системе. Проект имеет большой объем – 100 печатных страниц, из которых 48 собственно закон, а остальные – изменения в другие законы.
Если рассматривать указанный законопроект с точки зрения лиц, отбывающих наказание, то количество предложенных изменений поражает. Так, например, предлагается засчитывать срок наказания в виде лишения свободы (в том числе – пожизненный) по правилу “три за четыре” для тех осужденных, которые работают.
Кроме того, в очередной раз предлагается изменить условия и порядок условно-досрочного освобождения от отбывания наказания и замены неотбытой части наказания более мягким. В частности, может быть внесен оценочный критерий, безусловно имеющий корупционную составляющую: “Условно-досрочное освобождение от отбывания наказания не применяется к осужденным, отбывающим наказание в виде ограничения свободы или лишения свободы, и которые имеют высокий риск совершения нового уголовного правонарушения, устанавливается судом в случае подачи соответствующего заключения уполномоченного органа по вопросам пробации. ”
Также предложен ряд изменений и в Уголовно-исполнительного Кодекса.

ВИТЯГ із проекту закону про пенітенціарну систему
Проект
Вноситься народними депутатами України
Мосійчук І.В. (№ 195)
Луценко І.С. (№ 435)
Кожем’якін А.А. (№ 224)
Богомолець О.В. (№ 067)
Мірошниченко Ю.Р. (№ 179)
Паламарчук М.П. (№ 325)
Барвіненко В.Д. (№ 339)
Тимошенко Ю.В. (№ 292)
Шенцев Д.О. (№ 374)
Безбах Я.Я. (№ 239)
Котвіцький І.О. (№ 048)
Мисик В.Ю. (№ 388)
Геращенко А.Ю. (№ 021)
Помазанов А.В. (№ 063)
Король В.М. (№ 099)
Кодола О.М. (№ 407)
Бухарєв В.В. (№ 360)
Соловей Ю.І. (№ 293)
Яценко А.В. (№ 200)
Савченко Н.В. (№ 209)
Дейдей Є.С. (№ 032)

ЗАКОН УКРАЇНИ
«Про пенітенціарну систему»

2) у Кримінальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25-26, ст. 131):

а) у частині другій статті 50 слова «не тільки кару, а й» виключити;
б) статтю 73 доповнити частиною другою такого змісту:
«Засудженим до покарання у виді позбавлення волі на певний строк або довічного позбавлення волі, які працюють, строк покарання зараховується з розрахунку три робочі дні за чотири дня відбування покарання. Умови такого зарахування встановлюються Кримінально-виконавчим кодексом України.»;
в) у статті 81:
частини першу і другу викласти у такій редакції:
«1. До осіб, що відбувають покарання у виді обмеження волі, або позбавлення волі, та які відбули частину строку покарання, визначену частиною третьою цієї статті, застосовується умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, за винятком випадку, передбаченого частиною другою цієї статті. До осіб що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців та які відбули частину строку покарання, може бути застосовано умовно-дострокове звільнення, якщо щодо них немає обґрунтованих підстав вважати, що вони з високою вірогідністю вчинить нове кримінальне правопорушення. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання.
2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання не застосовується до засуджених, що відбувають покарання у виді обмеження волі чи позбавлення волі, та які мають високий ризик вчинення нового кримінального правопорушення, що встановлюється судом у разі подання відповідного висновку уповноваженого органу з питань пробації. При оцінці ризику суд враховує висновок та інші дані, які свідчать про ступінь такого ризику. Порядок складання висновку щодо ризику вчинення нового кримінального правопорушення затверджується центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації. Висновок повинен містити оцінку ризику вчинення нового кримінального правопорушення, а також рекомендації щодо доцільності покладення на особу, у випадку звільнення, обов’язків, передбачених пунктами 2-4, 6 частини другої статті 76 Кримінального кодексу України.»;
у частині третій:
в абзаці першому слова «може бути застосоване» замінити словом «застосовується»;
підпункт 3 доповнити словами «, та у випадку, якщо покарання у виді довічного позбавлення волі було замінено позбавленням волі на певний строк.»;
доповнити підпунктом 4 такого змісту:
«4) не менше половини строку невідбутої частини покарання для особи, яка була звільнена умовно-достроково та яку було направлено на підставі частини першої статті 811 цього Кодексу для відбування частини покарання, від якої її було звільнено.»;
частину четверту викласти у такій редакції:
«4. На осіб, яких умовно-достроково звільнено від відбування покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, суд покладає обов’язки, передбачені частиною першою статті 76 цього Кодексу.
Суд може додатково покласти на особу обов’язки, передбачені пунктами 2-4, 6 частини другої статті 76 цього Кодексу. Покладені судом обов’язки можуть бути змінені або повністю чи частково скасовані судом за вмотивованим поданням уповноваженого органу з питань пробації чи клопотанням особи.
Строк, на який покладаються ці обов’язки, не може перевищувати невідбуту частину покарання, від якого особу було звільнено, а у разі звільнення особи, якій покарання у виді довічного позбавлення волі було замінено позбавленням волі на певний строк, – п’яти років, із можливістю одноразового продовження судом на строк, що не перевищує п’яти років, за обґрунтованим клопотанням уповноваженого органу з питань пробації. Загальний строк, на який на особу покладаються обов’язки, не може перевищувати строку погашення судимості. У разі дострокового зняття судимості з особи покладені обов’язки скасовуються автоматично – без ухвалення судом відповідного рішення.»;
доповнити частиною п’ятою такого змісту:
«5. Контроль за виконанням особами, яких звільнено умовно-достроково від відбування покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, обов’язків, покладених на них судом, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання особи.»;
г) доповнити статтею 811 такого змісту:
«Стаття 811. Правові наслідки умовно-дострокового звільнення від відбування покарання
1. У разі, якщо особа, звільнена умовно-достроково від відбування покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, систематично не виконує обов’язки, покладені судом, або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення, суд приймає рішення про направлення такої особи для відбування невідбутої частини покарання, від якої її було звільнено.
2. У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.»;
ґ) статтю 82 викласти у такій редакції:
«Стаття 82. Заміна покарання або його невідбутої частини більш м’яким
1. Особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, покарання або його невідбута частина замінюється судом більш м’яким покаранням при дотриманні умов, визначених у цій статті. При заміні покарання або його невідбутої частини, більш м’яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком. Вид більш м’якого покарання обирається шляхом переходу до наступного основного покарання, що може бути застосоване до особи, відповідно до переліку, встановленого у частині першій статті 51 цього Кодексу. Обчислення строку нового покарання починається з дня винесення відповідного рішення суду. Заміна покарання у виді довічного позбавлення волі здійснюється з урахуванням особливостей, встановлених в частині п’ятій цієї статті.
2. У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м’яким засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.
3. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким застосовується за умови відсутності високого ризику вчинення особою повторного кримінального правопорушення під час відбування нового покарання.
4. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким можлива після фактичного відбуття засудженим:
1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, а також за необережний тяжкий злочин;
2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за корупційний злочин середньої тяжкості, умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;
3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
5. Покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено позбавленням волі строком на п’ятнадцять років, при цьому обчислення строку нового покарання починається з дня заміни покарання більш м’яким. Заміна довічного позбавлення волі покарання у виді позбавлення волі на певний строк може бути застосована, якщо засуджений відбув не менше десяти років позбавлення волі, не має високого ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та склав особистий план реінтеграції в суспільство. Засудженим, які під час відбування покарання у виді довічного позбавлення волі досягли віку 65 років, заміна покарання більш м’яким може бути здійснена у порядку, передбаченому цієї статтею, на десять років позбавлення волі.
6. До осіб, яким покарання або його невідбута частина замінені більш м’яким, застосовується умовно-дострокове звільнення та заміна покарання або невідбутої частини покарання більш м’яким за правилами, передбаченими цією статтею та статтею 81 цього Кодексу. При цьому частина строку покарання, яку необхідно відбути засудженому, визначається виходячи з розміру нового покарання.
7. Якщо особа, відбуваючи більш м’яке покарання, вчинить новий злочин, суд до покарання за знову вчинений злочин приєднує невідбуту частину більш м’якого покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу. У випадку вчинення особою, якій покарання у виді довічного позбавлення волі замінювалось позбавленням волі на певний строк, тяжкого або особливо тяжкого злочину, поєднаного із застосуванням фізичного насильства проти особи, вона направляється для подальшого відбування довічного позбавлення волі без права повторного застосування заміни покарання більш м’яким.»;
д) у статті 107:
назву статті викласти у такій редакції:
«Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років»;
частини першу та другу викласти у такій редакції:
«1. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання до осіб, які відбувають покарання за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статті 81 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.
2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання застосовується до засуджених, які відбули визначену в частині третій цієї статті частину строку покарання, окрім осіб, щодо яких є обґрунтовані підстави вважати що вони з високою вірогідністю вчинять нове кримінальне правопорушення.»;
у частині третій слова «може бути застосоване» замінити словом «застосовується»;
е) доповнити статтею 391-1 такого змісту:
«Стаття 391-1. Незаконна передача заборонених предметів особі, яка відбуває покарання у виді позбавлення, обмеження волі або арешту чи тримається під вартою.
1. Прихована від огляду передача або спроба передачі (переміщення) будь-яким способом особам, які відбувають покарання у виді позбавлення, обмеження волі або арешту чи тримаються під вартою, алкогольних напоїв, лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання, вчинена особою після накладення на неї адміністративного стягнення за такі ж дії, караються штрафом від трьохсот до шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.»;

3) у Кримінально-виконавчому кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 3 – 4, ст. 21):

у) статтю 118 викласти в такій редакції:
«Стаття 118. Залучення засуджених до позбавлення волі до суспільно корисної праці
1. Засуджені до позбавлення волі (в тому числі засуджені до довічного позбавлення волі) мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною або юридичною особою, для якої засудженими здійснюється виконання робіт чи надання послуг.
Такі договори повинні бути погоджені адміністрацією колонії та містити порядок їх виконання, включаючи зазначення місця, часу, а також ролі адміністрації установи виконання покарань у наданні необхідних ресурсів та забезпеченні охорони й ізоляції засуджених.
Адміністрація зобов’язана створювати умови, що дають змогу засудженим працювати за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.
5. Засудженим, які працюють та виконують встановлені позмінні завдання, встановлюється пільговий залік терміну відбування покарання – три робочі дні зараховуються як чотири дні відбування покарання. Порядок обліку відпрацьованого часу встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.»;
аґ) статтю 154 викласти у такій редакції:
«Стаття 154. Порядок дострокового звільнення від відбування покарання та заміни покарання або його невідбутої частини більш м’яким
1. Амністія застосовується законом до громадян, засуджених судами України, незалежно від місця відбування ними покарання.
2. Адміністрація органу або установи виконання покарань зобов’язана письмово поінформувати засудженого про дату відбуття частини строку покарання, що дає право на звернення до суду для застосування умовно-дострокового звільнення або заміни покарання чи його невідбутої частини більш м’яким.
3. Засуджений, який відбув встановлену статтями 81, 82 Кримінального кодексу України частину покарання, має право подати до суду клопотання щодо застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни покарання чи його невідбутої частини більш м’яким. Клопотання про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни покарання чи його невідбутої частини більш м’яким може бути подане захисником засудженого. Застосування умовно-дострокового звільнення та заміни покарання чи його невідбутої частини більш м’яким допускається тільки за умови подання вказаного клопотання.
4. Засуджені до довічного позбавлення волі додатково до клопотання повинні подати особистий план реінтеграції у суспільство. Такий план повинен містити заходи, реалізація яких в період відбування більш м’якого покарання у виді позбавлення волі на певний строк дозволить особі усунути чинники, які можуть негативно впливати на утримання від вчинення повторного злочину, та докази, які свідчать про обґрунтованість перспективи реінтеграції засудженого у суспільство після звільнення. Адміністрація установи виконання покарань повинна брати участь у розробці частини плану реінтеграції, яка має бути реалізована під час відбування більш м’якого покарання, а також подати до суду свій висновок з аналізом обґрунтованості розробленого плану для підготовки засудженого до звільнення.
Засуджені, яким покарання у виді позбавлення волі на певний строк було призначене в порядку заміни більш м’яким покаранням або довічного позбавлення волі та які звертаються з клопотанням про застосування умовно-дострокового звільнення додатково повинні подати до суду звіт про виконання особистого плану реінтеграції в суспільство під час відбування більш м’якого покарання, з аналізом причин успішності або неуспішності запланованих заходів.
5. Клопотання про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни покарання чи його невідбутої частини більш м’яким подається засудженим до суду через адміністрацію органу або установи виконання покарань, а його захисником – безпосередньо до суду, з одночасним інформуванням про це відповідного органу та установи виконання покарань.
6. Протягом трьох діб після подання засудженим клопотання про умовно-дострокове звільнення або отримання інформації про подання такого клопотання захисником засудженого адміністрація установи виконання покарань у разі наявності заперечень проти умовно-дострокового звільнення відповідно до статті 81 Кримінального кодексу України направляє до уповноваженого органу з питань пробації за місцем знаходження установи виконання покарань повідомлення про необхідність складання висновку щодо оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення.
У разі відсутності таких заперечень адміністрація установи виконання покарань направляє до цього органу копію клопотання та повідомлення про необхідність складання висновку щодо доцільності покладення на особу обов’язків, передбачених пунктами 2-4, 6 частини другої статті 76 Кримінального кодексу.
7. Уповноважений орган з питань пробації не пізніше п’яти діб після отримання повідомлення про необхідність складання висновку щодо оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення особою, щодо якої подано клопотання про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, або висновку щодо доцільності покладення на особу обов’язків, передбачених пунктами 2-4, 6 частини другої статті 76 Кримінального кодексу, складає такий висновок та направляє до суду не пізніше наступного робочого дня.
8. Адміністрація органу або установи виконання покарань зобов’язана сприяти складанню висновку щодо оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, сприяти визначенню доцільності покладення на особу обов’язків, передбачених пунктами 2-4, 6 частини другої статті 76 цього Кодексу, надавати уповноваженому органу з питань пробації інформацію про соціально-виховну роботу з засудженим та заходи щодо створення умов для його ресоціалізації та іншу необхідну інформацію.
9. У разі відмови суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким повторне подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п’яти років, може бути внесено не раніше як через один рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та осіб, засуджених за злочини, вчинені у віці до вісімнадцяти років – не раніше як через шість місяців.
10. Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок психічної хвороби надсилається до суду начальником органу або установи виконання покарань. Разом з поданням до суду надсилаються висновок спеціальної психіатричної експертної комісії й особова справа засудженого.
11. Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок іншої тяжкої хвороби подається до суду начальником органу або установи виконання покарань. Одночасно з поданням до суду надсилаються висновок лікарської комісії й особова справа засудженого. У клопотанні вказуються дані, які характеризують поведінку засудженого під час відбування покарання.
12. Якщо особа, засуджена до громадських робіт або обмеження волі, визнається інвалідом першої чи другої групи, орган чи установа виконання покарань вносить подання до суду про її дострокове звільнення. Разом з поданням до суду надсилається висновок медико-соціальної експертної та спеціальної лікарської комісії.
13. У разі встановлення вагітності у жінки, засудженої до громадських чи виправних робіт, уповноважений орган з питань пробації вносить до суду подання про її дострокове звільнення від відбування покарання з часу звільнення від роботи у зв’язку з вагітністю і пологами.
14. Засуджені до обмеження волі або позбавлення волі жінки, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, які мають сім’ю або родичів, що дали згоду на спільне з ними проживання, або які мають можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини, за поданням адміністрації установи виконання покарань і спостережної комісії звільняються судом від відбування покарання в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.
Залежно від поведінки засудженої після досягнення дитиною трирічного віку або в разі смерті дитини уповноважений орган з питань пробації вносить до суду подання про звільнення її від відбування покарання або заміну його більш м’яким покаранням чи направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком.
15. У разі відмови суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни покарання або його невідбутої частини більш м’яким повторне клопотання з цього ж питання щодо осіб, засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п’яти років, може бути подано не раніше як через один рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених – не раніше як через шість місяців. У разі відмови суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі повторне клопотання з цього ж питання може бути подано не раніше як через три роки.»;

День за два: Верховный Суд поставил точку для пожизенно лишенных свободы

Мы неоднократно обращали внимание на то, что практика судов первой и апелляционной инстанций по вопросу применения правила “день за два” для лиц, осужденных к пожизненному лишению свободы, разная.
Недавно Верховный Суд Украины поставил точку в этом вопросе.
Так, в постановлении от от 26 октября 2017 № 5-121кс (15) 17 суд пришел к выводу о том, что положение части пятой статьи 72 УК в редакции Закона № 838-VИИИ следует толковать таким образом, что в ней фактически использовано родовое понятие лишения свободы, которое составляет содержание сразу двух видов наказаний: лишение свободы на определенный срок и пожизненного лишения свободы. Соответственно, норма о зачисление предварительного заключения в срок наказания из расчета один день предварительного заключения за два дня лишения свободы подлежит применению как к лицам, осужденным к лишению свободы на определенный срок, так и к тем, которые приговорены к пожизненному лишению свободы.

Полный текст постановления можно скачать тут.

Доступ осужденных к сети Интернет

Вступил в силу Порядок организации предоставления осужденным доступа к глобальной сети Интернет. Отметим, что Порядок касается в том числе осужденных, отбывающих наказание в помещениях камерного типа.

ПОРЯДОК
організації надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства
юстиції України
19.10.2017 № 3233/5
Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
20 жовтня 2017 р.
за № 1280/31148

ПОРЯДОК
організації надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет

І. Загальні положення

1. Для надання засудженим можливості доступу до глобальної мережі Інтернет (далі – Інтернет) адміністрація установи виконання покарань чи слідчого ізолятора (далі – установа) забезпечує оптимальний спосіб підключення установи до провайдера, який надає послуги доступу до Інтернету.

2. Для організації надання засудженим послуг доступу до Інтернету у відокремлених приміщеннях житлової зони поза межами локальних дільниць відділень соціально-психологічної служби у місці, доступному для відвідування усіма засудженими установи, або у комп’ютерному класі загальноосвітнього навчального закладу установи обладнується інтернет-клас.

3. Інтернет-клас обладнується необхідною кількістю робочих місць – зон доступу засуджених до Інтернету, оснащених необхідними засобами для користування веб-ресурсами (далі – робоче місце), які об’єднуються у локальну мережу.

Доступ до Інтернету засудженим надається виключно у приміщенні інтернет-класу, надання його в інший спосіб, у тому числі у жилих приміщеннях та камерах, забороняється.

4. У структурних дільницях установ, де передбачено тримання засуджених у приміщеннях камерного типу, для надання засудженим доступу до Інтернету у відокремлених приміщеннях обладнуються ізольовані робочі місця.

5. Для організації доступу робочих місць до Інтернету, визначення їх прав доступу та контролю за використанням веб-ресурсів і часом роботи встановлюється спеціалізований сервер, на якому налаштовується відповідне програмне забезпечення.

6. Роботу інтернет-класу забезпечує посадова особа відділу інженерно-технічних засобів охорони, зв’язку та інформатизації, яка відповідно до розподілу функціональних обов’язків організовує роботу з питань доступу засуджених до Інтернету (далі – адміністратор).

7. Нагляд за засудженими під час їх перебування в інтернет-класі здійснюється відповідно до вимог статей 102, 103 Кримінально-виконавчого кодексу України.

ІІ. Користування засудженими глобальною мережею Інтернет

1. На підставі Переліку веб-сайтів, до яких дозволяється доступ засудженим, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 19 жовтня 2017 року № 3233/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2017 року за № 1280/31148 (далі – Перелік), адміністрація установи з урахуванням вимог Кримінально-виконавчого кодексу України та Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2014 року за № 1656/26433 (далі – Правила), розробляє список електронних адрес, до яких дозволяється доступ (далі – список).

За заявою засуджених список може бути доповнений адміністрацією установи електронними адресами, зміст яких не суперечить вимогам статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України.

2. Засуджені можуть створювати електронну поштову скриньку та користуватися нею під контролем адміністрації установи. Засуджений може використовувати виключно особистий обліковий запис електронної поштової скриньки.

Адміністрація установи ознайомлюється зі змістом вхідних та вихідних повідомлень у разі, якщо це необхідно з огляду на індивідуальні ризики окремих засуджених. Засуджений письмово повідомляється про те, що його електронна кореспонденція підлягає перегляду, про що він на повідомленні про перегляд вхідних та вихідних електронних листів (додаток 1) ставить підпис про ознайомлення.

При ознайомленні зі змістом вхідних та вихідних повідомлень адміністрації та персоналу установи, які здійснюють перегляд, забороняється в будь-який інший спосіб використовувати електронну пошту та обліковий запис засудженого, крім дій, спрямованих на ознайомлення зі змістом вхідних та вихідних повідомлень. При здійсненні перегляду електронної пошти засудженого особа, яка вчиняє перегляд, вносить до журналу перегляду електронного листування засуджених (додаток 2) відмітку про дату та час здійснення перегляду електронного листування, прізвище, ім’я, по батькові засудженого, електронна пошта якого була переглянута, адресу облікового запису електронної пошти, яка підлягала перегляду, інформацію про виявлення порушень законодавства та цього Порядку або про їх відсутність, зазначає свої посаду, звання, прізвище, ім’я та по батькові та ставить підпис. У разі якщо доступ до облікового запису мали інші особи, такий обліковий запис видаляється. Про видалення облікового запису адміністрація установи виконання покарань повідомляє засудженого під його особистий підпис.

У разі якщо доступ до облікового запису електронної пошти було отримано іншими особами злочинним шляхом, засуджений у разі встановлення такого факту має письмово повідомити про нього адміністрацію установи.

З метою виконання зазначених вимог засуджені під час реєстрації електронних поштових скриньок або доступу до вже наявних надають адміністратору логін та пароль від поштових скриньок, які адміністратор реєструє у журналі реєстрації логінів та паролів поштових скриньок засуджених (додаток 3).

Доступ до поштових скриньок засудженим, які не надали логіни та паролі від них, забороняється.

3. Адміністрація установи за письмовою заявою засудженого надає дозвіл на користування засобами IP-телефонії та дозвіл на використання засобів відеозв’язку через Інтернет у порядку, передбаченому пунктом 2 розділу XIV Правил, які обліковуються в журналі обліку користування засудженими засобами ІР-телефонії (додаток 4) та в журналі здійснення засудженими відеозв’язку через мережу Інтернет (додаток 5).

Перед першим сеансом користування засудженим засобами ІР-телефонії та відеозв’язку адміністрація установи під його особистий підпис попереджає засудженого про здійснення аудіо- та відеозапису його розмови. Відповідна розписка долучається до особової справи засудженого.

У разі необхідності запис може бути переглянутий адміністрацією установи.

4. Листування між засудженими та Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Європейським судом з прав людини, судами, а також іншими відповідними органами міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженими особами таких міжнародних організацій, прокурором, захисником у кримінальному провадженні, який здійснює свої повноваження, перегляду не підлягає.

5. Під час користування Інтернетом засудженим забороняється:

вносити будь-яку інформацію, у тому числі направляти листи, коментарі, знаки тощо та реєструватися на веб-сайтах, крім випадків створення та користування електронною поштовою скринькою в порядку, визначеному цим Порядком, а також у разі необхідності здійснення реєстрації для користування дозволеними сайтами;

формувати будь-які бази даних та накопичувальні диски, у тому числі віртуальні;

відвідувати веб-сайти соціальних мереж, сайти, що пропагують жорстокість, насильство, еротичного або порнографічного змісту, переглядати сайти, що можуть негативно вплинути на психічний стан засудженого, а також відвідувати сайти, що не входять до Переліку та списку.

6. Користування Інтернетом проводиться протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну.

7. Відомості про надання засудженим права на користування Інтернетом обов’язково реєструються у журналі обліку надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет (додаток 6).

8. Для упорядкування користування Інтернетом та забезпечення права всіх засуджених адміністратор складає графік роботи інтернет-класу, який затверджується начальником установи.

9. Графік роботи інтернет-класу розміщується у вигляді наочної інформації.

10. Заяви на користування Інтернетом засуджені подають до адміністрації установи.

11. Користування Інтернетом оплачується власними коштами засуджених або коштами інших осіб шляхом їх внесення на електронний гаманець.

При розрахунку для засуджених вартості оплати за користування Інтернетом враховуються вартість тарифного плану підключення установи до провайдера, час, впродовж якого засуджений користувався Інтернетом, витрати на обслуговування мережі та інтернет-класу.

12. Засуджені під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров’я, не віднесених до відання Мін’юсту, з дозволу адміністрації установи можуть мати при собі та користуватися під контролем адміністрації портативними персональними комп’ютерами з доступом до Інтернету відповідно до цього Порядку.

Директор Департаменту
публічного права

Л.М. Кравченко

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства
юстиції України
19.10.2017 № 3233/5

ПЕРЕЛІК
веб-сайтів, до яких дозволяється доступ засудженим

1. Офіційні веб-сайти органів державної влади України, державних установ, офіційні веб-сайти інших країн, їх посольств.

2. Офіційні веб-сайти органів місцевого самоврядування.

3. Веб-сайти зареєстрованих засобів масової інформації.

4. Веб-сайти міжнародних організацій.

5. Веб-сайти установ та організацій, що відносяться до сфери освіти та науки, зокрема сайти навчальних закладів.

6. Веб-сайти установ та організацій, що відносяться до сфери культури та мистецтв.

7. Веб-сайти закладів охорони здоров’я.

8. Веб-сайти політичних, громадських та релігійних організацій.

9. Спортивні веб-сайти.

10. Творчі веб-сайти.

11. Довідкові веб-сайти.

12. Юридичні веб-сайти.

Амністія 2016: щодо ст.71 КК України

Відповідно до п.”а” ст. 9 Закону України “Про амністію у 2016 році” амністія не застосовується до осіб, які після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання, знову вчинили умисний злочин.

Фактично це означає, що наявність у особи засудження за ст.71 КК України дає підстави для відмови у застосуванні амністії.

Однак, це не стосується випадків, коли ст.71 КК України застосовується судом одночасно із амністією під час ухвалення обвинувального вироку.

Крім того, на нашу думку, цей пункт є доволі суперечливим, адже немає чіткої визначеності щодо осіб, які вчинили новий умисний злочин (що не є тяжким або особливо тяжким) під час іспитового строку. Такі особи формально звільнені від відбування покарання із випробувальним терміном, тому положення п.”а” ст.9 Закону України “Про амністію у 2016 році”, а саме “до повного відбуття покарання” не повинні розповсюджуватись на таких осіб. Однак – скільки судів, стільки і думок…

Амнистия-2016: статья 286 УК Украины

 

Во время выхода каждой амнистии больше всего вопросов возникает по статье 286 УК Украины.

Как уже неоднократно разъяснялось нами – в п. «Е» статьи 9 Закона Украины «Об амнистии» установлено, что амнистия не применяется к лицам, указанным в статье 4 Закона Украины “О применении амнистии в Украине”, а также к лицам, которые совершили нарушения правил безопасности дорожного движения или эксплуатации транспорта, повлекшие смерть потерпевшего или причинили тяжелое телесное повреждение, совершенное лицом в состоянии алкогольного опьянения или в состоянии, вызванном употреблением наркотических или других одурманивающих средств (часть вторая статьи 286 УК Украины 2001 г .; часть вторая статьи 215 УК Украины 1960 г.).

Следовательно, отсутствие в приговоре суда квалификационной признаки относительно состояния опьянения осужденного позволяет применить амнистию при наличии оснований для ее применения.

Такими основаниями, согласно Закону Украины «Об амнистии», являются:
– Статья 1 закона об амнистии – при наличии хотя бы одного из перечисленных в ней условий;
или
– Статья 5 закона об амнистии – если на день вступления в силу закона об амнистии осужденный отбыл более половины срока назначенного наказания.

Одновременно обращаем внимание, что наличие в приговоре вместе со ст. 286 УК Украины других статей (289, 135, 185 и т.п.) не дает оснований для освобождения от наказания по амнистии в соответствии с указанными выше условиями, поскольку такие преступления являются УМЫШЛЕННЫМИ и к ним применяются другие положения закона об амнистии.

Для получения новостей по этой теме подписывайтесь на рассылку в правой колонке сайта

О применении амнистии по тяжким преступлениям

 

Законом Украины «Об амнистии в 2016 году» предусмотрен ряд условий, при которых возможно освобождение от наказания лиц, осужденных за совершение тяжких преступлений.

В частности, на основании ст.2 Закона Украины «Об амнистии в 2016 году» возможно освобождение от отбывания наказания в виде лишения свободы на определенный срок и от других наказаний, не связанных с лишением свободы, лиц:
– уголовные дела в отношении которых рассмотрены судами, но приговоры по ним не вступили в законную силу, а также признанных виновными в совершении преступления, которое не является особо тяжким преступлением против жизни и здоровья человека и не является деянием, предусмотренным частями второй, третьей и четвертой статьи 408, статьей 410, частями второй, третьей и четвертой статьи 411 Уголовного кодекса Украины, защищали независимость, суверенитет и территориальную целостность Украины, принимали непосредственное участие в антитеррористической операции, обеспечении ее проведения, находясь непосредственно в районах антитеррористической операции в период ее проведения, получили статус участника боевых действий.

Кроме того, освобождение от наказания по амнистии лиц, осуждение за совершение тяжких преступлений, также возможно в соответствии со ст.4 Закона Украины «Об амнистии в 2016 году»:
– Освободить от наказания в виде лишения свободы на определенный срок и от других наказаний, не связанных с лишением свободы, лиц, указанных в статье 1 настоящего Закона, осужденных за умышленные преступления, за которые законом предусмотрено наказание в виде лишения свободы на срок не более десяти лет, если на день вступления в силу настоящего Закона они отбыли не менее половины назначенного срока основного наказания.

Таким образом, для применения амнистии по тяжким преступлениям (для лиц, которые не являются участниками боевых действий в районе проведения АТО) в случае осужденияк ЛИШЕНИЮ свободі необходимо ОДНОВРЕМЕННО выполнить следующие условия:
1. Не подпадать под условия ст. 9 Закона Украины «Об амнистии в 2016 году».
2. Отбыть больше половины назначенного приговором суда наказания.
3. Выполнить хотя бы одно из условий, предусмотренных ст.1 Закона Украины «Об амнистии в 2016 году».

В случае осуждения к ОГРАНИЧЕНИЮ свободы, или в случае, когда лицо отбывает наказание в виде ОГРАНИЧЕНИЯ свободы в порядке замены неотбытой части наказания более мягким – в соответствии со ст.7 Закона Украины “Об амнистии в 2016 году” возможно сокращение наполовину неотбытой части наказания.

Напоминаем, что согласно ст.12 Уголовного Кодекса Украины тяжкими являются преступления, за которые предусмотрено основное наказание в виде штрафа в размере не более двадцати пяти тысяч необлагаемых минимумов доходов граждан или лишение свободы на срок не более десяти лет.

Для получения новостей по этой теме подписывайтесь на рассылку в правой колонке сайта

По поводу “резки” срока наказания

Так называемая “резка” срока наказания – это сокращение наполовину неотбытого срока наказания.
Статьей 7 Закона Украины “Об амнистии в 2016 году” предусмотрен ТОЛЬКО ОДИН вариант, при котором может быть применена “резка” срока: сократить наполовину неотбытую часть наказания осужденным, отбывающим наказание в виде ограничения свободы, и другие наказания, не связанные с лишением свободы, за преступления, не являющиеся особо тяжкими, которые не подлежат освобождению от отбывания наказания на основании статей 1-6 этого закона.
Таким образом – для лишения свободы “резка” срока не предусмотрена.

Для получения новостей по этой теме подписывайтесь на рассылку в правой колонке сайта

Касательно НЕприменения амнистии

Алгоритм выяснения подпадания лица под действие закона об амнистии всегда начинается с проверки того – нет ли предусмотренным законом оснований не применять амнистию.

Такие основания предусмотрены статьей 9 Закона Украины “Об амнистии в 2016 году”: Амнистия не применяется к лицам, указанным в статье 4 Закона Украины “О применении амнистии в Украине”, а также к лицам:

а) которые после вынесения приговора, но до полного отбывания наказания, вновь совершили умышленное преступление;
б) ранее освобождались из мест лишения свободы условно-досрочно и вновь совершили умышленное тяжкое или особо тяжкое преступление;
в) освобождены судом от отбывания наказания с испытанием и до окончания определенного судом испытательного срока вновь совершили умышленное тяжкое или особо тяжкое преступление;
г) имеющие детей, которым не исполнилось 18 лет, детей-инвалидов и / или совершеннолетних сына, дочь, признанных инвалидами, и совершивших преступления, посягающие на жизнь, здоровье, честь, достоинство или другие охраняемые законом права и интересы этих детей;
г) осужденных за преступление или преступления, повлекшие гибель двух и более лиц;
д) имеют одного или обоих родителей старше 70 лет или признанных инвалидами первой группы и совершили преступления, посягающие на жизнь, здоровье, честь, достоинство или другие охраняемые законом права и интересы этих родителей;
е) осужденных за певнизлочины.

Часто не обращают внимание на саму первую позицию этой нормы – статью 4 Закона Украины “О применении амнистии в Украине”, поскольку не все понимают, что Закон Украины “Об амнистии в 2016 году” и Закон Украины “О применении амнистии в Украине” – это различные законы.

Итак, статьей 4 Закона Украины “О применении амнистии в Украине” установлено, что Амнистия не может быть применена к:
б) лицам, которым смертная казнь в порядке помилования заменена на лишение свободы, и к лицам, осужденным к пожизненному лишению свободы;
в) лицам, имеющим две и более судимости за совершение умышленных тяжких и / или особо тяжких преступлений, кроме случаев индивидуальной амнистии;
г) лицам, осужденным за преступления против основ национальной безопасности Украины, террористический акт, бандитизм, умышленное убийство при отягчающих обстоятельствах;
д) лицам, осужденным за преступление или преступления, повлекшие гибель двух и более лиц;
е) лицам, в отношении которых в течение последних десяти лет была применена амнистия или помилование независимо от снятия или погашения судимости и которые вновь совершили умышленное преступление.
Амнистия также не применяется к лицам, осужденным за умышленное убийство; пытки; насильственное донорство; незаконное лишение свободы или похищение человека, если при этом произошло причинение смерти или нанесения тяжких телесных повреждений, повлекшие за собой смерть.

Для получения новостей по этой теме подписывайтесь на рассылку в правой колонке сайта

Опубликовано Закон Украины “Об амнистии в 2016 году”

Закон вступил в силу 07.09.2017 года.

Для получения новостей по этой теме подписывайтесь на рассылку в правой колонке сайта

ЗАКОН УКРАЇНИ “Про амністію в 2016 році”
Керуючись принципом гуманізму, відповідно до статті 92 Конституції України, положень Кримінального кодексу України і Закону України «Про застосування амністії в Україні» Верховна Рада України постановляє:

Стаття 1. Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили:
а) які на момент вчинення злочину були неповнолітніми;
б) жінок, вагітних на день набрання чинності цим Законом;
в) не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами;
г) яких на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнано інвалідами першої, другої чи третьої групи, а також хворими на активну форму туберкульозу (диспансерні категорії 1-4), онкологічні захворювання (ІІІ, ІV стадії за міжнародною класифікацією TNM), СНІД (ІІІ, ІV клінічні стадії за класифікацією ВООЗ) та інші тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню покарання та підпадають під визначення Переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого у додатку 12 до Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України від 15 серпня 2014 року 
№ 1348/5/572;
ґ) які на день набрання чинності цим Законом досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»;
д) ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни та учасники війни, які підпадають під дію Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»);
е) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи – осіб, які підпадають під дію Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та аналогічних законів інших держав – колишніх республік СРСР;
є) які на день набрання чинності цим Законом мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку або визнані інвалідами першої групи, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей.

Стаття 2. Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, а також осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, що не є особливо тяжким злочином проти життя та здоров’я особи та не є діянням, передбаченим частинами другою, третьою і четвертою статті 408, статтею 410, частинами другою, третьою і четвертою статті 411 Кримінального кодексу України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, отримали статус учасника бойових дій (крім осіб, зазначених у частині четвертій статті 86 Кримінального кодексу України, статті 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» та статті 9 цього Закону).

Стаття 3. Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, крім тих, які підлягають звільненню від відбування покарання на підставі статті 1 цього Закону, засуджених за злочини, що не є тяжкими та особливо тяжкими та не поєднані з насильством, небезпечним для життя і здоров’я, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше однієї чверті призначеного строку основного покарання.

Стаття 4. Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, зазначених у статті 1 цього Закону, засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.

Стаття 5. Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, засуджених за злочини, вчинені з необережності, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше дванадцяти років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання, крім тих, які підлягають звільненню від відбування покарання на підставі статей 1-4 цього Закону.

Стаття 6. Звільнити від відбування покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців:
а) засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості;
б) засуджених вперше за тяжкі злочини, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.

Стаття 7. Скоротити наполовину невідбуту частину покарання засудженим, які відбувають покарання у виді обмеження волі, та інші покарання, не пов’язані з позбавленням волі, за злочини, що не є особливо тяжкими, які не підлягають звільненню від відбування покарання на підставі статей 1-6 цього Закону.

Стаття 8. Звільнити з місць обмеження волі засуджених, невідбута частина покарання у яких на день набрання чинності цим Законом становить менше одного року.

Стаття 9. Амністія не застосовується до осіб, зазначених у статті 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні», а також до осіб:
а) які після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання, знову вчинили умисний злочин;
б) які раніше звільнялися з місць позбавлення волі умовно-достроково і знову вчинили умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин;
в) які звільнені судом від відбування покарання з випробуванням і до закінчення визначеного судом іспитового строку знову вчинили умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин;
г) які мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами, і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих дітей;
ґ) яких засуджено за злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб;
д) які мають одного чи обох батьків віком понад 70 років або визнаних інвалідами першої групи і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих батьків;
е) яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України (статті 109-1141 Кримінального кодексу України 2001 р. (далі – КК України 2001 р.); статті 56-60, 62 і 63 Кримінального кодексу України 1960 р. (далі – КК України 1960 р.); умисне вбивство (стаття 115 КК України 2001 р.; статті 93 і 94 КК України 1960 р.); доведення до самогубства, вчинене щодо неповнолітнього (частина третя статті 120 КК України 2001 р.); умисне тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих обставинах (частина друга статті 121 КК України 2001 р.; частини друга і третя статті 101 КК України 1960 р.); катування (стаття 127 КК України 2001 р.); незаконне проведення дослідів над людиною (стаття 142 КК України 2001 р.); порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини при обтяжуючих обставинах (частини четверта і п’ята статті 143 КК України 2001 р.); насильницьке донорство (стаття 144 КК України 2001 р.); незаконне позбавлення волі або викрадення людини при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 146 КК України 2001 р.; частина друга статті 123 КК України 1960 р.); захоплення заручників (стаття 147 КК України 2001 р.; стаття 1231 КК України 1960 р.); торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо людини (стаття 149 КК України 2001 р.; стаття 1241 КК України 1960 р.); злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи (статті 152-156 КК України 2001 р.; статті 117-122 КК України 1960 р.); грабіж при обтяжуючих обставинах (частини третя, четверта і п’ята статті 186 КК України 2001 р.; частини третя і четверта статей 82 і 141 КК України 1960 р.); розбій (стаття 187 КК України 2001 р.; статті 86, 861 і 142 КК України1960 р.); вимагання при обтяжуючих обставинах (частини друга, третя і четверта статті 189 КК України 2001 р.; частини друга і третя статей 862 і 144 КК України 1960 р.); шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою (частина четверта статті 190 КК України 2001 р.; частина третя статей 83 і 143 КК України 1960 р.); привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (частини друга, третя, четверта і п’ята статті 191 КК України 2001 р.; стаття 861 КК України 1960 р.); виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного податку чи голографічних захисних елементів (стаття 199 КК України 2001 р.; стаття 79 КК України 1960 р.); незаконне виготовлення, а так само незаконний збут підакцизних товарів при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 204 КК України 2001 р.); легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, вчинену організованою групою або в особливо великому розмірі (частина третя статті 209 КК України 2001 р.); нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням (стаття 210 КК України 2001 р.); ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 212 КК України 2001 р.; частина третя статті 1482 КК України 1960 р.); створення злочинної організації (стаття 255 КК України 2001 р.); бандитизм (стаття 257 КК України 2001 р.; стаття 69 КК України 1960 р.); терористичний акт (стаття 258 КК України 2001 р.); втягнення у вчинення терористичного акту (стаття 2581 КК України 2001 р.); створення терористичної групи чи терористичної організації (стаття 2583 КК України 2001 р.); сприяння вчиненню терористичного акту (стаття 2584 КК України 2001 р.); фінансування тероризму (стаття 2585 КК України 2001 р.); викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (стаття 262 КК України 2001 р.; стаття 223 КК України 1960 р.); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 278 КК України 2001 р.; стаття 2172 КК України 1960 р.); порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, вчинене особою у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів (частина друга статті 286 КК України 2001 р.; частина друга статті 215 КК України 1960 р.); пошкодження об’єктів магістральних або промислових нафто-, газо-, конденсатопроводів та нафтопродуктопроводів (стаття 292 КК України 2001 р.); контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів або фальсифікованих лікарських засобів (стаття 305 КК України 2001 р.; стаття 701 КК України 1960 р.); використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів, отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів (стаття 306 КК України 2001 р.; стаття 229 КК України 1960 р.); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 307 КК України 2001 р.; стаття 2291 КК України 1960 р.); викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом зловживання службовим становищем (частини друга і третя статті 308 КК України 2001 р.); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 309 КК України 2001 р.; частини друга і третя статті 2296 КК України 1960 р.); посів або вирощування снотворного маку чи конопель при обтяжуючих обставинах (частина друга статті 310 КК України 2001 р.; частина друга статті 2293 КК України 1960 р.); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 311 КК України 2001 р.; частини друга і третя статті 22920 КК України 1960 р.); викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом зловживання службовим становищем (частини друга і третя статті 312 КК України 2001 р.); заволодіння обладнанням, призначеним для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (частини друга і третя статті 313 КК України 2001 р.); незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 314 КК України 2001 р.; стаття 22915 КК України 1960 р.); схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 315 КК України 2001 р.; стаття 2295 КК України 1960 р.); незаконне публічне вживання наркотичних засобів (стаття 316 КК України 2001 р.; стаття 22916 КК України 1960 р.); організацію або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 317 КК України 2001 р.; стаття 2294 КК України 1960 р.); незаконне виготовлення, підроблення, використання чи збут підроблених документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (стаття 318 КК України 2001 р.; стаття 22913 КК України 1960 р.); незаконну видачу рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (стаття 319 КК України 2001 р.; стаття 22914 КК України 1960 р.); заволодіння наркотичними засобами, психотропними речовинами, їх аналогами чи прекурсорами шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (частина друга статті 320 КК України 2001 р.); погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу при обтяжуючих обставинах (частини третя і четверта статті 345 КК України 2001 р.); погрозу або насильство щодо журналіста при обтяжуючих обставинах (частини третя і четверта статті 3451 КК України 2001 р.); погрозу або насильство щодо державного чи громадського діяча (стаття 346 КК України 2001 р.); посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (стаття 348 КК України 2001 р.; стаття 1901 КК України 1960 р.); посягання на життя журналіста (стаття 3481 КК України 2001 р.); захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (стаття 349 КК України 2001 р.); підкуп працівника підприємства, установи чи організації (стаття 354 КК України 2001 р.); викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними або їх пошкодження шляхом зловживання службовим становищем (стаття 357 КК України 2001 р.); зловживання владою або службовим становищем (стаття 364 КК України 2001 р.; стаття 165 КК України 1960 р.); зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (стаття 3641 КК України 2001 р.); перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 365 КК України 2001 р.; частини друга і третя статті 166 КК України 1960 р.); зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (стаття 3652 КК України 2001 р.); прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (стаття 368 КК України 2001 р.; стаття 168 КК України 1960 р.); незаконне збагачення (стаття 3682 КК України 2001 р.); підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (стаття 3683 КК України 2001 р.); підкуп особи, яка надає публічні послуги (стаття 3684 КК України 2001 р.); пропозицію, обіцянку або надання неправомірної вигоди службовій особі (стаття 369 КК України 2001 р.); зловживання впливом (стаття 3692 КК України 2001 р.); погрозу або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (стаття 377 КК України 2001 р.; стаття 1894 КК України 1960 р.); посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (стаття 379 КК України 2001 р.; стаття 1901 КК України 1960 р.); втечу з місця позбавлення волі або з-під варти (стаття 393 КК України 2001 р.; стаття 183 КК України 1960 р.); посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги (стаття 400 КК України 2001 р.); злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини), передбачені частинами другою, третьою, четвертою і п’ятою статті 404 КК України 2001 р. (пунктами «б» і «в» статті 234 КК України 1960 р.), частинами другою, третьою і четвертою статті 405 КК України 2001 р. (статтею 236 КК України 1960 р.), частиною третьою статті 406 КК України 2001 р. (пунктом «в» статті 238 КК України 1960 р.), частинами другою, третьою і четвертою статті 408 КК України 2001 р. (пунктами «в» і «г» статті 241 КК України 1960 р.), статтею 410 КК України 2001 р., частинами другою, третьою і четвертою статті 411 КК України 2001 р., частинами другою і третьою статті 420 КК України 2001 р. (пунктом «г» статті 251 КК України 1960 р.), частиною третьою статті 422 КК України 2001 р., частинами другою, третьою і четвертою статті 426 КК України 2001 р. (пунктами «б» і «в» статті 2543 КК України 1960 р.), частинами другою, третьою, четвертою і п’ятою статті 4261 КК України 2001 р., статтею 433 КК України 2001 р. (статтею 261 КК України 1960 р.), а також за злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачені статтями 437, 439, 442 і 443 КК України 2001 р. (статтею 59 КК України 1960 р.), статтями 446 і 447 КК України 2001 р. (статтею 631 КК України 1960 р.).

Стаття 10. Виконання цього Закону покладається на суди.
Питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою особи, яка підтримує публічне обвинувачення в суді чи здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, їхніх захисників чи законних представників.
Застосування цього Закону здійснюється щодо:
а) осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, та осіб, яких засуджено до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, крім покарання у виді штрафу, – за поданням органу виконання покарань, який здійснює контроль за поведінкою засудженого, або за клопотанням самої особи, її захисника чи законного представника;
б) осіб, яких засуджено до покарання у виді штрафу, якщо на день набрання чинності цим Законом це покарання не виконано, – за клопотанням самої особи, її захисника чи законного представника;
в) засуджених, які перебувають в установах виконання покарань, за поданням начальника установи, погодженим з відповідною спостережною комісією або службою у справах дітей, або за клопотанням самого засудженого, його захисника чи законного представника, а щодо військовослужбовців, які тримаються в дисциплінарному батальйоні, – за поданням командування дисциплінарного батальйону, військової частини, начальника гарнізону, органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або за клопотанням самого військовослужбовця, його захисника чи законного представника. До подання додаються довідка про заохочення і стягнення, особова справа засудженого та інші документи, необхідні для вирішення питання про застосування амністії;
г) осіб, стосовно яких судом ухвалені вироки, що не набрали законної сили, – за клопотанням самої особи, її захисника чи законного представника.
У разі якщо до особи може бути застосовано декілька підстав, передбачених цим Законом, застосовується підстава, яка найбільшим чином поліпшує становище особи.
Питання про застосування амністії щодо осіб, яких засуджено судами іноземних держав і які відбувають покарання на території України, вирішують відповідні суди України з дотриманням вимог міжнародних договорів України.
Під час розгляду судами справ про застосування амністії участь прокурора в судовому засіданні є обов’язковою.
Якщо розглядається справа про застосування амністії щодо неповнолітньої особи, в судовому засіданні у передбачених законом випадках бере участь її законний представник.
У судовому засіданні може брати участь захисник.
Застосування амністії не допускається, якщо обвинувачений (підсудний) або засуджений заперечує проти цього.
Особа, щодо якої вирішується питання про застосування амністії, дає свою згоду суду в усній чи письмовій формі з обов’язковим зазначенням цього в журналі судового засідання.

Стаття 11. Рішення про застосування чи незастосування амністії приймається судом щодо кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання.
Така особа викликається в судове засідання і може давати пояснення. Неявка цієї особи не зупиняє розгляду справи.
У разі відсутності необхідних відомостей про особу, до якої застосовується амністія, розгляд питання про застосування амністії відкладається до їх одержання.
Судам, а також органам та установам, на які покладено підготовку матеріалів для вирішення питань, пов’язаних із застосуванням цього Закону, надається право вимагати від відповідних установ необхідні відомості. Такі вимоги повинні бути виконані негайно.

Стаття 12. Особам, яким скорочується невідбута частина покарання, визначення нового строку покарання обчислюється з дня набрання чинності цим Законом.
Про нове обчислення строку покарання і дату закінчення відбування покарання засуджені повинні бути офіційно поінформовані протягом одного місяця з дня опублікування цього Закону.

Стаття 13. Дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на осіб, які вчинили триваючі або продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання чинності цим Законом.
Особи, засуджені за вчинення злочину, які відповідно до цього Закону підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше ніж протягом трьох місяців з дня опублікування цього Закону.

Стаття 14. До осіб, яким строк покарання було скорочено в порядку амністії або які були частково звільнені від відбування основного покарання в порядку помилування, амністія застосовується виходячи із строку покарання, встановленого згідно з відповідними актами.

Стаття 15. Особи, на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, у частині вироку, що не була виконана на день набрання чинності цим Законом.
Особам, засудженим до покарання (основного чи додаткового) у виді штрафу, сума штрафу, сплаченого ними до прийняття судом рішення про звільнення від відбування покарання у зв’язку з амністією, не повертається.

Стаття 16. З метою забезпечення своєчасного надання необхідної медичної допомоги особам, звільненим з місць позбавлення волі, які хворіють на активну форму туберкульозу, онкологічні захворювання або СНІД, кримінально-виконавчі установи негайно повідомляють відповідним органам місцевого самоврядування та органам охорони здоров’я про звільнення зазначених осіб.

Стаття 17. Кабінету Міністрів України, обласним, Київській міській, районним, районним у місті Києві державним адміністраціям, виконавчим органам сільських, селищних, міських, районних у містах рад забезпечити:
а) організацію своєчасного обліку звільнених відповідно до цього Закону осіб, здійснення стосовно них заходів соціального патронажу відповідно до Закону України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк», контроль за поведінкою цих осіб;
б) передачу звільнених згідно з цим Законом неповнолітніх під нагляд батьків, влаштування у разі необхідності неповнолітніх, позбавлених батьківського піклування, до інтернатних закладів, у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу або встановлення над ними піклування;
в) направлення звільнених відповідно до цього Закону інвалідів та непрацездатних осіб похилого віку, які не мають родичів, що могли б узяти їх на своє утримання, до спеціальних будинків-інтернатів.

Стаття 18. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і підлягає виконанню протягом трьох місяців.

Президент України П. ПОРОШЕНКО.

м. Київ, 22 грудня 2016 року, № 1810-VІІІ.

Реклама
Выбор языка:
Подписка на новости

Введите Ваш email:

Delivered by FeedBurner

Недавние сообщения